Однією з актуальних і стійких тенденцій розвою світової освіти можна визначити використання надсучасних технологій інтерактивного навчання іноземним мовам.
Сучасні концепції освіти, необхідність прогресу за умов безперервної потреби у самоосвіті змушують переглянути технології, прийнятні в учбовому процесі і зосередитися на тих, які підвищують ефективність і якість освіти, забезпечують мотивацію самостійної пізнавальної діяльності, сприяють поглибленню зв’язків між предметами завдяки зближенню теоретичної і практичної підготовки.
На разі впроваджується нова концепція навчання, завдяки якій студент швидше занурюється в освітній процес, що перетворює його з пасивного слухача на активіста у навчальному процесі. Змінюючи роль студента з пасивного споживача навчального матеріалу до творця нового знання, перетворюючи його на повноправного члена широкого співтовариства поціновувача знань, до якого належать і дорослі наставники.
Різноманітність методик викладання іноземних мов на індивідуальних заняттях дозволяє репетиторам оптимізувати навчальний процес і розширити креативний потенціал студентів, а швидке зростання попиту на спеціалістів, що досконало володіють професійними знаннями і навичками іншомовного спілкування в професійних ситуаціях, зумовлює необхідність використання навчально-практичних ситуацій на заняттях з іноземної мови, а також в плані формування творчої особистості забезпечує професійне спрямування, позитивну мотивацію учбово-аналітичної студентської практики, створює необхідні умови для їхнього професійного становлення.
У широкому використанні навчально-практичних ситуацій закладено потужний потенціал для підготовки майбутніх фахівців до іншомовного спілкування, вироблення в них професійно значущих якостей, максимально наближаючи майбутніх спеціалістів до реальної професійної діяльності.
Практично-навчальні ситуації значно посилюють у студентів потяг до пошуково-дослідницької діяльності, оволодіння новим матеріалом, пізнання невідомого, а викладача – як організатора процесу викладання – до творчої роботи. З іншого боку репетитор здобуває можливість ретельно оцінити знання студентів в умовах заданої ситуації.
Базовий принцип використання навчально-практичних ситуацій у вищій освіті США гарантується як метод навчання через аналіз проблемних ситуацій. Цей метод використовується «шляхом аналізу випадків із реального життя, в процесі навчання педагоги корегують навички учнів знаходити вирішення проблеми, формувати і звужувати альтернативні рішення і оцінювати поведінку керівника». [4]
На думку Дж. Ковальського [3], аналіз проблемних ситуацій на уроках використовується з метою пропонувати студентам новий навчальний матеріал, ознайомлювати їх із сучасними теоріями, концепціями, навчати критично і логічно мислити, застосовувати набуті знання, вміння, навички на практиці для пошуків різних шляхів розв’язання проблемних ситуацій і їх аналізу, адже саме аналіз проблемних задач сприяє розвиткові критичності і набуттю навичок аналізувати. І оскільки студенти мають різні схильності до навчання і рівень підготовки з навчального предмета, цілком логічно, що вони пропонують різноманітні концепції розв’язання навчально-проблемних ситуацій.
Дослідник А.Палмер [2] вважає, що найбільш ефективний метод у розпорядженні репетитора – його «вміння створити такі практично-навчальні ситуації, які тісно пов’язані з життям і інтересами студентів, адже їм доводиться задумуватися над смислом і відповідно над тим, як себе поводити в певній ситуації і як висвітлити вірно свої знання.»
Дж. Ковальський [3] так само прихильник моделювання і вважає цей метод ефективним на різних стадіях професійної підготовки студентів, в тому числі, і при індивідуальній роботі з репетитором. На його думку, моделювання дає студентам приблизне уявлення про ймовірні проблемні ситуації і засоби їх вирішення, з якими спеціалісти стикнуться у фаховій діяльності.
У. Ріверс [4] справедливо зазначає, що необхідно створити ситуації, де студенти діятимуть самостійно, і почнуть використовувати знання в природній функції – «налагоджувати стосунки з іншими людьми, отримувати, передавати інформацію, висвітлювати власне ставлення до явища, ділитися досвідом, приховувати свої наміри, знаходити за допомогою діалогу вихід зі скрутного становища, запевняти і переконувати, демонструвати свої успіхи».
Таким чином, завдання викладача – запалити вогник пошуку джерела інформації, допомогти прокласти шляхи для знаходження вирішення поставлених проблем, не зупинятися в опануванні нового матеріалу, а постійно їх розвивати. Тому викладач повинен навчати учнів спілкуватися, підтримувати розмову. Реалізація цих засад створює необхідне інформаційно-комунікативне поле, що сприяє ефективності учбового процесу цілому і опануванню іноземних мов зокрема.
Використана література
1. Brandt. An assessment of teaching: a conversation with Zee Shulman. Educational Zeadersluip.-1988.-Vol.46.#3. P.42-43
2. Palmer A. Teaching communication//Language Learing.-1970.Vol.20, #1. P.55-68.
3. Ковальский Т. Проблемні ситуації у керуванні освітою.-Львів.:Літопис, 2003, 252 с.
4. Риверс М.У. Методика преподавания иностранных языков за рубежом. – М.:Прогресс.-1976. С.226-240.