Думаю, що кожен викладач з вокалу стикався з тим, що до нього приходили учні без знань нотної грамоти. І в залежності від поставленої цілі, для такого учня складалася навчальна програма. Добре коли початківець вокаліст має прекрасну координацію між слухом та голосом, це набагато полегшує роботу викладача. Але це ще не говорить про те, що учневі не потрібно вивчати нотну грамоту. Тому що, для досягнення прекрасних результатів потрібно плідно займатися. Бувають випадки, коли вокаліст не зовсім попадає в ноти і говорить про те, що йому сольфеджіо не потрібно тому що, його знайомих цілком влаштовує його спів, а закордонні продюсери тільки й чекають на те, коли ж він приїде до них з України! І перед викладачем стоїть не проста задача донести до учня необхідність занять зі сольфеджіо. Звичайно, буває дуже важко переконати учнів. Але кожен викладач з вокалу повинен мати сильний аргумент стосовно важливості занять зі сольфеджіо. Потрібно знати, що сольфеджіо розвиває:
1) мелодичний слух: інтонаційно чисто відтворювати мелодію, впізнавати пройдені обороти, скачки, повтори, секвенції та ін.;
2) почуття ладу: відчуття стійкості, нестійкості, забарвлення мажору і мінору (та їх видів);
3) гармонійний слух: здатність чисто співати один з голосів в багатоголосій музиці, сприймати фонізм інтервалів, гармонійну функціональний зв'язок акордів, одночасне звучання декількох звуків як єдине ціле;
4) внутрішній слух: здатність уявляти собі звучання мелодії цілком, окремі фрази, мелодійних і гармонійних оборотів, звучання окремих інтервалів і акордів;
5) музичне мислення: здатність аналізувати музичний текст (характер, темп, розмір, фактуру, форму тощо.);
6) музичну пам'ять: здатність усвідомлено запам'ятовувати звучання мелодії, ритму, послідовностей інтервалів і акордів;
Всі вище перечисленні пункти надзвичайно важливі для вокалістів. Тому що багато учнів не чують, коли їм вступати в пісні, також забувають з якої ноти їм потрібно співати, потім не встигають за ритмом і т. і. Таким співакам надзвичайно важливо займатися вокально-інтонаційними вправами (спів гам, інтервалів, акордів, секвенцій, різних мелодійних оборотів і т. д.). Такі вправи допомагають розвитку музичного слуху (ладового, гармонійного, внутрішнього), а також вихованню практичних навичок співу з листа, запису мелодій і слухового аналізу.
Вокально-інтонаційні вправи дають можливість закріпити практично ті теоретичні відомості, які учні отримують на уроках сольфеджіо. При роботі над інтонаційними вправами викладач повинен уважно стежити за якістю співу: чистотою інтонації, вільним диханням, співучістю та легато.
З метою виховання функціонально-гармонійного слуху, почуття ладу, ансамблю необхідно проспівувати інтервали, акорди і їх послідовності в гармонійному звучанні (в дво- і трьохголосному вигляді).
Виховання почуття метроритма настільки ж необхідно, як і розвиток ладово-інтонаційних навиків. Для ефективного результату необхідно іноді виокремлювати й окремо опрацьовувати, осмислювати метроритмічне співвідношення у досліджуваних творах, а також застосовувати спеціальні ритмічні вправи. При підборі первинних ритмічних вправ слід спиратися на те, що сприйняття ритму, особливо у дітей, пов'язане з руховою реакцією (ходьба, біг під музику, хлопки). Саме з цими рухами асоціюються початкові уявлення дітей про тривалості нот (чверть - "крок", восьмі- "біг").
Слуховий аналіз в курсі сольфеджіо, поряд зі співом, є основною
формою роботи над розвитком музичного слуху учня. Будь-яке усвідомлення починається зі сприйняття, тому найважливіше завдання - навчити учня правильно слухати музику. Музичне сприйняття створює необхідно слухову базу для вивчення та усвідомлення різноманітних музичних явищ і понять.
Вокаліст який не хоче плідно займатися вокалом повинен пам’ятати, що у 95% випадків його рівень вище самодіяльності не підніметься. Відповідаючи на питання чи потрібне вокалісту сольфеджіо - однозначно так!