Після революційних подій 1917-1921 років на українських землях настав мир та утвердився більшовицький режим. Але цього могло б не відбутися, якби вдалося зберегти свою владу хоча б одному із двох режимів, які існували в Україні в ті часи: режиму Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії очолюваної Володимиром Винниченком. Цікаво було б послухати тогочасних лідерів нашої держави, але це, на жаль, вже неможливо, тому лише можна скласти уявний діалог між ними :
Винниченко: Добрий день, Павло Петровичу!
Скоропадський: Добрий день, Володимир Кирилович!
Винниченко: Ну от і все! Більшовики остаточно утвердили свою владу на Україні, скористалися вони нашим надскрутним державним положенням та використали ситуацію на свою користь.
Скоропадський: Так! Уже нічого не вдієш! Буде Україна тепер «в руках» більшовиків. Нам лише залишається згадувати ті часи, коли ми були при владі та прагнули тільки кращого для держави.
Винниченко: Але ж цього можна було уникнути, якби ми не припустилися прорахунків у своїй політиці, чи не так Павло Петровичу?
Скоропадський: Ваша правда, Володимир Кирилович! Якби ж я відразу зрозумів, що німці прагнули лише використати наш союз на свою користь, то тисячу разів би подумав чи вступати та підписувати його.
Винниченко: Я теж не кращий! Протягом ведення своєї політики, я притримувався лише однієї позиції – автономія у складі Росії, що теж було неправильно, як виявилося згодом, мотивуючи це тим, що Україна потрапить у таку саму залежність від інших держав, як за ваших часів.
Скоропадський: Та я ж не тільки помилився з вибором союзника. Великою помилкою в моєму правлінні було те, що я спирався на заможні та багаті верстви населення, тим самим нехтуючи інтересами простих робітників та селян. Обмежував демократизм в державі: забороняв страйки, мітинги, ввів дванадцятигодинний робочий день – це все призводило до невдоволення суспільства.
Винниченко: Ви прагнули зробити державу могутньою та незалежною, а я ж, навпаки, вбачав в ній лише ціль для досягнення мети. Я закликав народ бути самостійним, позбутися від гніту з боку інших держав і стати саме незалежною нацією, а не державою. Хтів так би мовити відродити націю, а зробив ще гірше!
Скоропадський: Та про яку незалежність ви кажете! Після того як Німеччина проголосила Веймарську республіку і висловила свій нейтралітет по відношенню до України, я змушений був шукати нового союзнику - ним виявилася Росія. 14 листопада 1918 року підписали «Федеративну грамоту» з Росією, тим самим скасувавши всі спроби по здобуттю незалежності держави, а суспільство прийняло це як державну зраду, що прискорило падіння мого режиму.
Винниченко: А ми ж з Петлюрою ніяк не могли дійти згоди. Я прагнув покращувати економіку держави, а Симон Васильович хтів створювати боєздатну армію для захисту держави. Я хотів вступити в союз з Росією, а він в союз з Антантою. Але ж так довго тривати не могло! Держава взагалі могла припинити існування! Тому я вирішив скласти повноваження та віддати владу Петлюрі.
Скоропадський: Ось ми і згадали свої прорахунки. Якби повернути час назад, то багато чого б змінили, але вже нічого не вдієш. Залишається сподіватися, що більшовики не знищать ті досягнення, котрі ми встигли зробити для України.
Винниченко: Ваша правда! Шкода, що не повернути час, але може то і на краще. Тому нам лише залишається слідкувати за долею України і вірити в її світле майбутнє.
Скоропадський: Дякую за розмову! Було приємно поспілкуватися та згадати ті надзвичайно складні часи. Всього найкращого, до побачення!
Винниченко: Навзаєм! До побачення!