Цей період в історії України має назву «Руїна», спробуємо зрозуміти чому.
Після смерті Богдана Хмельницького наступним гетьманом в 1657 році став генеральний писар Іван Виговський, який у зовнішньополітичній діяльності хотів продовжувати політику Богдана Хмельницького, керуючись напрямком на Швецію, Польщу та Кримське ханство. Звісно цим процесам заважала Москва, тому що вона вважала що за Березневими статтями, які укладав ще Богдан Хмельницький вона має право втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. Іван Виговський укладає в 1658 році з Польщею Гадяцькі пункти згідно з якими Україна Польща і Литва будуть являти собою федерацію трьох незалежних держав об'єднаних лише спільним королем. Гетьманщина стане називатися Велике Князівство Руське, мати 30 тисяч реєстру, карбувати власну монету. Іван Виговський хотів згідно Гадяцьких пунктів зробити два університети. Останнім пунктом, який так і не був ратифікований стане те що православна віра буде мати ті самі права що й католицька, а церковну унію треба було скасувати.
Оскільки Гадяцькі пункти викликали невдоволення Москви, існувала несумісність підходів щодо майбутнього України з Москвою, остання почала війну проти Виговського. В цій війні підтримав Іван Богун підтримав чинного гетьмана, центральною битвою україно-московської війни 1658-1659 рр. стала битва під Конотопом 1659 р., яка була виграна об’єднаним україно-польським військом, але ця ситуація не склалася на добре в Україні, в більшій мірі лівобережні козаки відмовилися визнавати Гадяцький договір. Щоб не чинити нового лиха Іван Виговський покинув територію України, а новим гетьманом стане Юрій Хмельницький в 1659 р. Оскільки попередній гетьман вкладав статті за Польщею то від Юрія Хмельницького, якого обрали на Білоцерківській раді та на раді під Германівкою, чекали договору з Москвою який називається Переяславські статті 1659 року згідно з цими статями московські воєводи отримують право перебувати в шести містах України залогами в:
- Києві;
- Переяславі;
- Ніжині;
- Чернігові;
- Брацлаві;
- Умані;
Юрію Хмельницькому забороняється вести окрему зовнішню політику, приймати іноземних послів, Київський митрополит має визнати зверхність Московського патріархату, а також гетьман втратив право призначати та звільняти генеральну старшину і полковників. Цей договір не задовольнив велику частину козацтва, але разом з Московським військом Юрій Хмельницький виступає в Чуднівську кампанію 1660 року. Це військова операція проти Польщі, яка закінчуються перемогою поляків і Юрій Хмельницький переходить на сторону поляків і укладає Слободищенський трактат 1660 року. Таке хитання Юрія Хмельницького від Москви до Польщі викликає розбрат на території України, проти нього виступив навіть його рідний дядько, Яким Сомко і 1663 році українські землі поділилися на Лівобережну Україну, яка була більше схильна до договору з Москвою та Правобережну на Україну, яка була більш схильна до договору з Річчю Посполитою.
Першого правобережного гетьмана Павла Тетерю підтримувала Польща, але сталося антигетьманське й антипольське повстання, і він змушений втекти на територію Польщі.У свій час на Лівобережжі мав стати гетьманом Яким Сомко, дядько Юрія Хмельницького, але промосковський ставленик Іван Брюховецький, який був у свою чергу був кошовим отаманом, стає в 1663 році в Ніжині, на Чорній раді першим гетьманом Лівобережної України.Гетьман укладає в 1665 році з Москвою Московські статті, згідно з якими московські воєводи отримують право перебувати в усіх містах, немає права на зовнішню політику, немає права призначати старшину.
Павло Тетеря погетьманував до 1665 року був переобраний на Петра Дорошенка. Петра Дорошенко називають «Сонце Руїни». Йому дісталася Правобережжя як геть зруйнований край і перше що він став робити як гетьман Правобережжя це відновлювати господарський та економічний потенціал Правобережжя. Він створив військо сердюків - це постійне наймане військо піхотних полків, яке стало підтримкою для гетьмана. Петро Дорошенко хотів укласти договір з Кримським ханством, але цей договір йому не вдалося вчинити, бо цьому завадив кошовий отаман Чортомлицької Січі, Іван Сірко який продовжував робити походи проти Криму та Туреччини.
1667 році Москва і Польща вирішили розділити між собою українські землі, в селищі Андрусово вклали перемир'ям згідно з яким між Польщею та Московією припиняються воєнні дії на 13, 5 років, під владою Московської держави буде залишатися Лівобережна Україна і Київ на 2 роки, за Польщею закріплюється Правобережна Україна, а Запорізька Січ переходить під контроль обох держав. Андрусівський договір закріпив поділ українських земель, це загрожувало черговим розколом, проти Андрусівського перемир'я виступив Петро Дорошенко, шукаючи способів завадити втіленню цього документу.
В 1668 році на Лівобережжі козаки були невдоволені політикою промосковського Брюховецького і тому в 1668 році вбили його, цим скористувався Петро Дорошенко, прийшов на територію Лівобережної України й оголосив себе гетьманом обох сторін Дніпра.Це визначна об’єднавча подія для періоду Руїни.
Через те що, Дорошенко став гетьманом обох сторін Дніпра, це викличе агресію із боку Польщі та Москви, оскільки вони щойно поділили наші землі за Андрусівським перемир'ям. Наказним гетьманом на Лівобережжі стає Дем'ян Многогрішний, який укладає з Москвою Глухівські статті 1669 року, згідно з якими московські воєводи залишалися тільки в п'яти містах і не мали права втручатися в місцеве управління, податки мала збирати тільки старшина і гетьман міг утримувати військо компанійців - найманих козацьких полків, які виконували функцію нагляду за порядком. Дем'ян Многогрішний хотів подолати промосковські настрої козацької старшини, домагався автономії України, але в 1672 році Дем'яна Многогрішного було засуджено до страти, але в останній момент змінено покарання на заслання до Сибіру.
В 1669 році на Правобережжя поїхав Дорошенко, щоб зустрічати опір Речі Посполитої, з цією метою він укладає Корсунську угоду з Османською імперією. Згідно Корсунської угоди гетьман отримав турецький протекторат. Відтепер турки пішли воювати проти Польщі, взявши в облогу Львів, поляки не змогли далі продовжувати війну, тому укладається між Османською імперією і Польщею Бучацький мирний договір 1672 р., згідно з яким Польща віддавала Туреччині Подільське воєводство, Брацлавщина і Південна Київщина переходять під контроль Петра Дорошенка, але Галичина, Волинь і Північна Київщина будуть залишатися в складі Речі Посполитої. Таким чином Бучацький мирний договір не приніс Правобережжя бажаного миру.
Тим часом на Лівобережжі замість Дем'яна Многогрішного обрали гетьманом Івана Самойловича в 1672 році він укладає з Москвою Конотопські статті, згідно з якими гетьману заборонялося без імперського погодження вести зовнішню політику, також не буде права призначати старшину і полковників. Самойлович прагнув у своїй політиці здобути автономію для українських земель, але більшою мірою дбав про свої монархічні бажання. Іван Самойлович прагнув створити аристократичну державу, з цією метою створив «інститут бунчукових товаришів». Самойлович є фундатором багатьох соборів і церков в Україні. Іван Самойлович прагне поширювати свою владу на Правобережжя, в цих процесах йому буде допомагати Москва. Він починає здійснювати походи на Правобережжя з метою усунути Дорошенка і взяти Правобережжя під свій контроль. В цей час Дорошенко терпить турецькі залоги, які розмістилися в важливих містах, турки вимагали сплати данини. Тому в 1676 році Петро Дорошенко зрікається гетьманської булави, на Правобережжя повертається Юрій Хмельницький разом з турецькою армією в 1677 р. і 1678 р. здійснює Перший і Другий Чигиринські походи з метою повернення булави. Турки завдають ударів по Чигирину, в якому вже знаходилася численна козацька армія під проводом Самойловича та московська залога. Другий Чигиринський похід закінчився зруйнуванням нашої столиці.
Врешті-решт Османська імперія розуміє, що вести війну з Московією не є вдалим рішенням і тому в 1681 році підписує Бахчисарайський мирний договір, згідно з ним кордон між московською державою та Туреччиною встановлюється по Дніпру, султан буде визнавати зверхність Московії над лівобережною Україною, за Туреччиною залишається Південна Київщина, Брацлавщина та Західне Поділля, а в 1686 році укладається черговий договір між Польщею та Московією, який має назву Вічний мир, згідно з ним Польща визнає за Московією Лівобережну Україну, Запорозька Січ яка перебувала під контролем обох держав, тепер має перебувати під владою Москви. Польська сторона відмовляється від зазіхань на Київ. Туреччина ослаблена військовими походами в 1699 році згідно Карловицького миру передає Поділля, Брацлавщину і Південну Київщину до складу Польщі.
Четвертим гетьманом лівобережної України в 1687 році стає Іван Мазепа, що укладає Коломацькі статті з Москвою, згідно з якими гетьман не має права позбавляти старшину керівних посад, а старшина не має права скидати гетьмана. Іван Мазепа переносить свою столицю у місто Батурин, оскільки Чигирин повністю зруйнований. Також згідно Коломацьких статей Іван Мазепа, як гетьман Лівобережної України мусив «з'єднувати в міцну і нерозривну згоду два руські народи», що означає з'єднувати українців і росіян в один народ. Головними засадами внутрішньої політики Івана Мазепи були: книговидавнича справа, розвиток архітектури та освітні процеси.
Основна мета Мазепи об’єднати два береги Дніпра, після придушення повстання Семена Палія, територія Правобережної України з 1704 по 1708 рік буде належите Івану Мазепі. В цей час до влади в Росії приходить Петро І, що проводить загарбницькі війни, не виключенням стала і Північна війна - проти Швеції(1700 -1721 рр.). В цій війні Лівобережна Україна її очільник Іван Мазепа звісно мали підтримувати Москву, але козаків весь час використовували як дешеву робочу силу на користь російського царя, козацькі полки хотіли перетворити на регулярну російську армію. Ці причини заставляють Івана Мазепу перейти на сторону швецького короля Карла XII у Північній війні, за що Петро І зруйнував гетьманську столицю Батурин в 1708 році, провів чергові вибори й п'ятим гетьманом лівобережної України в 1708 році стане Іван Скоропадський.
В 1709 році Петро перший дасть наказ щодо зруйнування Чортомлицької Січі, оскільки її кошовий отаман Кость Гордієнко підтримував повстання Мазепи. В Полтавській битві, яка відбулася 27 червня 1709 року, виграє російська армія на чолі з Петром І, шведський король Карл XIIпрограв бій і змушений був з Іваном Мазепою тікати до міста Бандери (Молдавія), згодом Іван Мазепа там і помер.
Замість нього єдиним гетьманом в екзилі стане Пилип Орлик - автор Пактів і Конституції законів і вольностей Війська Запорозького (1710 р.), що являється першою українською конституцією. На Лівобережжі замість Івана Мазепи став гетьманувати Іван Скоропадський, в 1709 році укладає Решетилівські статті з Москвою, згідно з якими немає права призначати старшину, відсутнє право на зовнішню політику і ще й до Скоропадського прикріплюють російського резидента Ізмайлова, який буде здійснювати політику придушення бунтівників.
Петро І в 1722 р. видав указ про створення Першої Малоросійської колегії - це російський орган влади, що складається з шести російських офіцерів на чолі зі Степаном Вельяміновим. Малоросійська колегія мала здійснювати весь адміністративний функціонал: збирати податки до царської казни, розквартировувати російських солдат на території України.
Така ситуація не задовольнить Івана Скоропадського, і він бувши в літах передає свою владу наказному гетьману Павлу Полуботоку, діяльність якого тривала з 1722 по 1724 рік, була направлена на припинення діяльності Першої Малоросійської колегії. Такою діяльністю Павло Полуботок викликав «інтерес» російського царя і за що був викликаний до Петербурга та ув’язнений.
Данило Апостол (миргородський полковник) укладає Коломацькі чолобитні 1723 році, чим домагався усунення Першої Малоросійської колегії.
В 1727 році, з тої причини що є необхідність в Росії воювати з Туреччиною, а для цього їй необхідні козаки, особиста зацікавленість Меншикова теж зіграла роль, тому що цей російський урядник хотів мати великі земельні маєтності на території України, тому в 1727 році відновлюються діяльність гетьмана і ним стає Данило Апостол. Він укладає з Московією Рішительні пункти - це форма царського указу гетьману, згідно з яким скасовується заборона росіянам купувати землі в Україні, гетьман як не мав так і не має права на зовнішню політику і на призначення старшини.
Після смерті Данила Апостола в 1734 році приходить другий російській орган влади - Правління гетьманського уряду, який очолив російський князь Олексій Шаховський. Правління гетьманського уряду продовжувало обмеження прав Гетьманщини.
В 1750 році відновлюється посада гетьмана востаннє, і ним обирають Кирила Розумовського, що проводив політику відновлення скликання Старшинської ради, провів військову і фінансову реформи, але в 1764 році російська імператриця Катерина ІІ позбавила його влади, й від цього року починається повна окупація земель Лівобережної, а згодом і Правобережної України російським царатом.
