В етичному вихованні першокласників значна роль надається позитивно-стимулюючому спілкуванню. Найчастіше воно виникає в умовах колективної праці.
Саме в спільній праці набувається та закріплюється особистий досвід позитивних взаємин, які виявляються у турботі, взаємодопомозі, взаємопідтримці дітей.
Я хочу підкреслити, що саме у спільної діяльності дуже велика виховна цінність. Тому що в ній дитина живе інтересами цілого колективу. У неї складається певна колективна психологія, яка знищує почуття беззахисності, самотності.
Повсякденне спілкування дітей в урочній діяльності має будуватися таким чином, щоб своїм змістом і стилем воно сприяло оволодінню культурою мовлення, стимулюванню дітей до товариських контактів, доброзичливості та уваги до товаришів, дорослих. Спрямовуючи на це вихованців, слід бути дуже уважними, вміти передбачати їх реакції.
Наприклад, спостерігаючи за дітьми під час перерви, учитель бачить, що в класі є учні, які завжди самотні. Причини їх відчуженості можуть бути різними. Одна з них – домашнє виховання. Звідси і невміння контактувати з ровесниками, надмірна образливість, недостатній розвиток мови. Може бути і якась фізична вада, хворобливість тощо. Таких дітей слід обережно, тактовно заохочувати до спільної гри, давати нескладні доручення, які програмують для них «ситуацію успіху», демонструвати перед класом їхні вдалі роботи та інше. Опора на пізнавальний інтерес учня, його симпатії до окремих дітей допоможуть учителеві активізувати природну потребу маленького школяра у спілкуванні.
Крім загальної сприятливої атмосфери спілкування, варто створювати ситуації, які показують дітям значимість етичних знань та цільову установку на їх застосування.
Відповіді учнів можуть стати основою для етичної бесіди та висновку класного керівника про те, як ще краще діяти у тому чи іншому випадку.
Відповідь учень може прошепотіти на вухо вчителю (Ш. Амонашвілі). Цей прийом ураховує вікову особливість дітей – наслідування, а також дає змогу учителю протягом кількох хвилин вислухати думку багатьох дітей, задовольняючи їхню потребу в особистому спілкуванні з учителем.
Отже, дуже корисно, коли школярі беруть участь у фронтальних завданнях, працюючи у парах чи групами. Вони спілкуються між собою, у них розвивається уміння слухати, розуміти одне одного, не заважати, тобто розвиваються навички співпраці.
Наступний напрямок у здійсненні завдань етичного виховання – формування оцінних суджень учнів.
Сприятлива умова розвитку таких суджень у молодших школярів – спільна праця та аналіз поведінки власної та ровесників. Якщо у дітей розвинеться здатність аналізувати та оцінювати свої дії та товаришів, то таким чином формується стереотип очікуваної поведінки та в той же час поступове усвідомлення того, що поведінки слід учитися у несподіваній ситуації.
Етична освіченість дітей, усвідомлення ними важливості культури спілкування – все це передумова формування етичних норм поведінки. Виконання цих норм повинно стати звичкою моральної поведінки, тобто навичками. Навички ж, як відомо, потрібно відпрацьовувати, закріплювати у щоденних діях при підготовці уроків, приведенні в порядок свого робочого місця, в культурі запитань та відповідей тощо.
Аби досягти мети, потрібні послідовність та систематичність вимог з боку вчителя та сім'ї.
Формування такої риси, як ввічливість, починається з простого: хлопчики привчаються пропускати дівчаток першими, коли треба входити або виходити з класу; всі діти дають дорогу старшим, не перебивають розмову, по імені звертаються до співрозмовника. Ці зовнішні прояви ввічливості повинні бути постійно в полі зору вчителя, закріплюватися та заохочуватися.
