Доброго дня. Мене звати Олександра і я вчитель польської мови. До цієї професії привело мене життя і доля. З самого раннього дитинства у мене була тяга до цієї складної справи. І ось, коли подорослішала, почала практику, то зрозуміла, що не все так просто з дітьми. Важливу роль, щоб стати успішним вчителем, відіграють дуже багато факторів. Один з них – індивідуальний підхід до кожного учня/учениці.
На сторінці, рекламному буклеті чи на просторах Інтернету цей вираз зустрічається дуже часто, проте не кожен вчитель і на жаль далеко не кожна дитина розуміє його значення. І одразу виникає запитання: чому сам учень повинен орієнтуватися у його суті? Відповідь проста: бо процес навчання – це ніщо інше як взаємодія мінімум між двома людьми. Тому, вважаю за необхідне проявити зміст та суть даного поняття.
Кожна людина має свій темперамент, характер, по-різному може проявляти свої емоції, реагувати на певні ситуації, сприймати дійсність. Тож як вчитель, так само і учень/учениця повинні розуміти, що перед ними перш за все є людина. У навчанні необхідно звертати увагу на психофізіологічні риси, оскільки вміння побачити настрій людини, характер, емоції – це шлях до успіху та поваги обох сторін. Наприклад, учениця прийшла на заняття засмученою, бо сталася неприємна подія в її житті і вчитель одразу почав перевіряти домашнє завдання і подавати новий матеріал. Чи учениця його засвоїть? Ні! Бо в її голові зовсім інші думки, переживання. Але якщо вчитель вчасно помітить смуток на обличчі, запитає як справи чи чому такий сумний вираз обличчя і дасть влучні, доречні поради або ж просто підтримає, то між ними з'явиться зовсім інший, набагато тісніший зв'язок, виникне справжня взаємодія. Учениця дещо розслабиться, відчує теплоту, а заняття пройде в теплій атмосфері, а в такій атмосфері сприйняття до нового зростає.
Так само відбувається, коли учениця перебуває в піднесеному настрої. Під час своєї практики я помітила, що за таких умов результати кращі, продуктивність зростає. Взаєморозуміння між вами міцнішає, навчання приносить радість, а ця радість приносить ефективність та краще засвоєння матеріалу.
Окрім цього, відсоток того, що вчитель, знаючи особливості учня/учениці, більш вдало підбере методики подачі матеріалу, різноманітні вправи – зростає в рази! Знаючи те, які види вправ більше до вподоби учню/учениці і власне роблячи їх – ви збільшуєте шанс того, що зацікавлення збільшиться, а отже і засвоєння тих чи інших тем теж.
Якщо йдеться про групу дітей, то помітити певні зміни у поведінці чи характері стає важче, проте можливо запобігти негативному налаштуванню до навчання зі сторони учня/учениці. Можна використати мотиваційні картки чи картки з хорошими побажаннями і я вам гарантую, на ваших обличчях з'явиться усмішка, а процес навчання стане приємним та гармонійним.
Слід акцентувати увагу на хорошому, а не поганому – це збільшить шанс того, що у всіх учнів буде хороший настрій впродовж не тільки вашого уроку, а й на весь день. А це точно залишить приємне враження про вас у душі учнів і вже на наступні уроки вони приходитимуть з усмішками, налаштовані на позитив.
Отже, у педагогічній діяльності йдеться не тільки про передачу знань, а й про співчуття, співпереживання, підтримку з боку обох сторін. Не варто забувати про те, що всі ми люди. Тож індивідуальний підхід у навчанні – це, на мою думку, перш за все взаємна взаємодія між учнем та вчителем, який в свою чергу здатний перетворити її у максимальну ефективність від навчального процесу. Любити своїх учнів замало, треба ще вміти їх відчувати.
