Важливість розуміння різниці між вимовою китайських та українських приголосних вже розглядалася у минулих статтях. Пропоную спочатку ознайомитися з минулими публікаціями. У даній статті порівнюються такі звуки як «n», «l»,«g», «k», «h», «r».
«n» – апікально-альвеолярний, назалізований, сонорний звук. При вимові кінчик язика має бути піднятим до альвеол, на відміну від української [н], при вимові якого кінчик язика опущений.
«l» – апікально-альвеолярний, латеральний, сонорний звук. При вимові звук можна характеризувати як дещо середнє між українським твердим [л] та м’яким [л’], тому, кінчик язика повинен торкатись альвеол, а сам язик має бути повністю опущеним. При вимові ж українського [л] кінчик язика, навпаки, опущений, а спинка язика торкається передніх зубів та альвеол.
«g» – задньоязиковий, проривний, не придиховий звук. Напівдзвінкий звук «g» зумовлює поєднання глухого [к] під час зімкнення губ та дзвінкого [ґ] під час вимови. Голосові зв’язки вібрують лише з початком вимови звуку. Кінчик язика тримається біля нижніх зубів, а задня спинка язика підіймається до м'якого піднебіння.
«k» – задньоязиковий, проривний, придиховий звук. Він є фактично ідентичним до сполучення українських звуків [к] та [х]. Задня спинка язика підіймається до м'якого піднебіння і на рівні останніх кутніх зубів утворює з ними зімкнення. Кінчик язика тримається за нижніми передніми зубами.
«h» – задньоязиковий, фрикативний, щілинний звук. Різниця з українським [х] виявляється у більшій м’якості звуку. Задня спинка язика підіймається до м'якого піднебіння і утворює широку щілину за останніми кутніми зубами. Кінчик язика тримається за нижніми передніми зубами.
«j»– дорсальний (щілинний), африкат, непридиховий. Під час вимови середня частина спинки язика торкається піднебіння, утворюючи повне зімкнення, яка переходить у щілину. Звук вимовляється схоже до китайського [z], проте суттєво м’якше. [1, с. 87] Такого звуку в українській мові немає, проте його можливо порівняти зі звуком [цз’]. Дещо схоже звучання зустрічається при вимові слів [вчи́ц':а], [л':ец'а], але при умові додавання [з’]. Вимовляється з легким шиплячим призвуком.
«z» – передньоапікальний (альвеолярний), африкат, непридиховий. Є близьким за звучанням до сполучення звуків [дз]. подібний звук зустрічається у таких українських словах як [д͡зи́ґа], [д͡зéркало] тощо. Проте як дзвінкий, звук складає опозицію глухому приголосному. «z» в українській транскрипції передаємо через [ц], тому зазначений приголосний транскрибується через [цз]. Але слід пам’ятати, що при вимові неможна розділяти їх в два окремі звуки, а вимовляти цілісно (особливість африкатів). При вимові спинка та кінчик язика торкаються альвеол, водночас утворюється щілина і вимовляється звук, голосові зв’язки не повинні вібрувати до моменту утворення звуку.
«r» – задньоапікальний, фрикативний, сонорний. Може зіставлятися зі звучанням українського [ж], як у словах [йіжак], [ж:ару] та інші, однак, як і з ситуацією з попереднім звуком, під час вимови кінчик язика ще далі загинається назад. Іноді при вимові звуку студенти занадто сильно загинають язик, роблячи звучання «r»більш схожим на англійський [r] в словах rain, red, ring та інші, що є грубою помилкою. Фактично язик при вимові китайського звуку має займати середню позицію між положенням язика при вимові українського [ж] та англійського [r]. Під час звучання голосові зв’язки вібрують.
Останній звук викликає багато труднощів на перших етапах вивчення китайської мови, оскільки такого звуку немає в українській мові. Гарної і правильної вимови можна досягти шляхов прослуховування вимови носіїв, а також тренувальних вправ на відтворення звуків.
