Передусім слід зазначити, що у часи утвердження радянської влади кооперація в народногосподарському житті України мала міцні позиції. Незважаючи на криваві потрясіння, господарську розруху, фінансовий хаос та параліч транспорту, вона не лише не призупинила свій розвиток, а й стрімко нарощувала організаційно-господарський потенціал. Відомий радянський державний діяч Д.З. Мануїльський у ті роки зазначав, що «Специфіка українських умов починається там, де мова йде про справжню українську кооперацію» і назвав її «національний український трест, що є зараз на Україні, державою у державі».
Очевидно, що контролювати та оволодіти таким потужним господарсько- фінансовим організмом радянській владі було дуже непросто. До того ж, мінливість становища самої ж радянської влади певний час унеможливлювала рішучі дії щодо кооперації. Процедура одержавлення кооперативної мережі розпочалася лише в 1920 році
Цей процес не оминув і Черкаський регіон. Більшість промислових артілей цього регіону належать саме до періоду НЕПу. У 1926-1927 роках на споживчу кооперацію припадало більше половини обсягу роздрібного товароасортименту. На початку першої п’ятирічки валова продукція кооперованої промисловості складала 28% від всієї промисловості Шевченківської округи, до якої в той час входило більшість сучасної території Черкаської обл.
Головне місце (понад 50%) в кооперативній промисловості Черкащини 20х рр. займала харчова промисловість. Це в першу чергу млини. Кооперація поширилась навіть на ті сфери,що традиційно розвивались в домашніх умовах, як от випікання хліба та хлібних виробів. Так в Мошнах працювала продукційна пекарська артіль «Виробництво».
Також в Черкасах діяла продукційно-кооперативна артіль «Червоний харчовик» та «Сладість», що спеціалізувались на виготовленні кондитерських виробів, зокрема цукерок та мармеладу.
Більшість подібних підприємств працювали на місцевій сировині - її питома вага в кооперативному секторі сягала 80%. Розвитку кондитерських кооперацій сприяла велика кількість цукрових заводів та цукроварень, збудованих ще в часи Російської імперії. Так само працювали артілі для забезпечення сировини кондитерської галузі, наприклад Смілянське районне товариство пасічників «Українська бджола».
В харчовій галузі також працювала Черкаська артіль ковбасного промислу «Прогрес» та артіль з виготовлення газованих напоїв «Водопад».
Друге місце за обсягом виробництва займають кооперації легкої промисловості, зокрема виготовлення одягу. Ткацтво здавна було домашнім промислом, але з приходом радянської влади його, як і багато інших, прагнули поставити в промислові масштаби. На Черкащині в 1920 х рр. діяла артіль «Червоний ткач», Черкаське панчохово-трикотажне товариство «Трикотаж».
Поруч з ткацтвом поширеними були кравецькі та шевські артілі. Серед подібних кооперацій можна виділити Корсунську кустарно-швейну прокційно-кооперативну артіль, Камянська продукційно-кооперативна артіль шапкарів «Вільний кустар», 1-е Смілянське кустарно-промислове кооперативне товариство Шапкарів «Шапкуст»,Черкаська ткацька кустарно-промислова кооперативна артіль «Червона хустка» та ін.
Працювало багато майстерень з виготовлення взуття, серед яких Софійське Кустарно-промислове кооперативне товариство «Чобіт-черевик».
Подібні майстерні також працювали на базі місцевої сировини, її виробництвом зокрема займався Шкіряний завод в Іркліївської продуктивно-кооперативної артілі «До спільної праці». Незважаючи на двократне збільшення виробництва шкіри в УРСР, потреби населення у взутті задовольнялися тільки на 73,6%, причому за рахунок державної промисловості - трохи більше, ніж на половину. Це зумовлювалося як припиненням імпорту, який традиційно покривав дефіцит на шкіряне взуття, так і збільшенням потреб сільського населення у фабричному взутті.
В містах та великих селищах існували орендно-житлові кооперативи, як от «Колективний шлях» та «Дружба» в Черкасах. Більшість будівель житлового фонду, який об’єднував подібний кооператив були відібрані в попередніх власників (експропрійовані), рідше це були новобудови. Останні теж будувались зусиллями кооперативів, але вже житлово-будівельних, як от «Кустар-будивник» в Черкасах.
В 1926 р. в Стеблеві розпочало роботу «Судно-ощадне промислове кооперативне товариство «Кустар-кредит»». Стосунки радянської влади з кредитними товариствами завжди були складними. Їх періодично забороняли, згодом знов дозволяли. Але цікавим є те, що навіть в період легальної діяльності таких товариств в переліку ознак «куркуля» містився пункт про надання позик, які фактично прирівнювали до лихварства і вважали ознакою експлуатації.
Аналіз артілей також дає змогу також побачити етнічний склад населення Черкаського регіону до початку Другої світової. Численнями на території краю були єврейські громади, сконцентровані в першу чергу в містах та великих селищах. На документах того часу можна побачити печатки, наприклад Черкаського єврейського товариства «Допомога», на якій крім написів українською мовою в центрі розташовано напис на івриті.
Кооперативи та артілі 1920х. рр. ставали способом прогодовувати себе та свою родину для людей з інвалідністю, яких після завершення військових дій було чимало. Так, в Черкасах діяла виробнича кооперативна артіль інвалідів кустарів Мінерально-кондитерського промислу «Фонтан» та артіль інвалідів кустарів Шкіряного промислу «Кожробітник».
Поширеними на Черкащині були й деревообробні майстерні валова продукція від яких протягом перших п’ятирічок зросла з 674 до 821 тис. В Черкасах працювала деревообробна артіль «Змичка». Пізніше на основі декількох таких майстерень постав деревообробний завод. Деревообробні артілі були сировиною для виготовлення побутових речей «Червоний мебельник» в Черкасах.
Назви кооперацій дають змогу оцінити ідеологічне навантаження, яке мають назви цих артілей та кооперацій. Дуже часто зустрічається слово «червоний», що було синонімом приналежності до правлячої партії. Але незважаючи на це, до кінця 1920х рр. кооперації мали відносну свободу управління.
