Етичне виховання 6-річних першокласників – процес цілеспрямованого формування мовного етикету, культури спілкування та поведінки. Є кілька основних елементів. Один із них – етична норма поведінки. Це основний засіб моральної регуляції поведінки учня в класі, на вулиці, громадських місцях, удома тощо.
Наступний елемент – ставлення дітей до етичних знань. Отримавши інформацію про норму поведінки, школяр так чи інакше її сприймає, оцінює. Доброзичливо, зацікавлено або негативно, байдуже. Емоційне ставлення і той індикатор потреби дитини в етичних знаннях.
Етична поведінка – показник результативності всього процесу етичного виховання молодшого школяра. Вона показує, якою мірою етичні знання реалізуються в конкретних вчинках та діях учня, наскільки він уміє застосовувати ці знання у будь-якій передбаченій ситуації.
У 6–7-річному віці дитині притаманна найбільша сенситивність, прагнення новизни, сприйнятливість до засвоєння інформації. Це дає змогу вчителеві уточнювати та збагачувати знання своїх вихованців про норми поведінки. Наприклад, під час обговорення фільму класний керівник може інформувати учнів про історію виникнення ввічливості, шанобливих форм звертання і поведінки, використовувати монолог казкового персонажу, засвоєння етичних норм перевести у форму пізнавальних завдань морального змісту.
6–7-річним дітям характерне поза-ситуативно-особисте спілкування Суть його у прагненні малюка до взаєморозуміння з дорослими, у співпереживанні, готовності сприйняти дорослого як учителя і зайняти по відношенню до нього позицію учня з усіма наслідками, що звідси випливають.
Отож, у 6-річного першокласника з'являється нова соціальна роль – він стає школярем. У нього з'являються можливості спілкування не тільки з близьким оточенням (батьки, друзі, товариші), а й сторонніми людьми. Внаслідок нової соціальної позиції він розуміє, які підвищені вимоги ставляться до його поведінки, усвідомлює значення доброзичливих стосунків.
Шкільне життя вимагає дотримуватися усталених правил поведінки. Тому нестійка, ситуативна поведінка 6-річної дитини ускладнює виконання нею цих основних вимог. Наприклад, незважаючи на неодноразові пояснення учителя про те, що в коридорах не можна бігати та галасувати, молодші школярі, як правило, забувають ці попередження, тільки-но опиняються поза класом. Найчастіше це відбувається тоді, коли з ними не організовують цікавих колективних ігор. Діти не можуть стримати імпульсивну активність та рухливість і починають бігати, стрибати, кричати. Поступово – штовхатися, а то й битися. Це зумовлено ще недостатньо розвиненою саморегуляцією та ефектом «самозараження». Іноді можна спостерігати: спокійна, урівноважена дитина, потрапляючи у гурт ровесників, які штовхають одне одного, й сама починає штовхатися…
Учителю необхідно враховувати, що слабка воля та імпульсивність виражаються у 6-річних дітей по-різному. З першого погляду можна гадати, що у них не розвинуте почуття відповідальності. Якоюсь мірою це так, але основна причина полягає в тому, що актуальні потреби дитини шестирічного віку набагато сильніші від її почуття відповідальності (Ш. Амонашвілі). Наприклад, захоплююча гра, бажання побігати переважають розуміння важливості дорученої справи, необхідність дотримуватися своєї обіцянки.
Не менш важливо і те, що у 6–7-річних учнів – відсутній соціальний досвід. У дошкільному віці соціальне оточення дитини – родина та незначне коло друзів, з якими вона грається в дитячому садку чи у дворі.
З приходом до школи у неї різко розширюється коло знайомих, переважає не вибіркове, а обов'язкове спілкування з незнайомими людьми. Проте уміння встановлювати контакти з ровесниками не розвинуте. Тому класний керівник має навчити вихованців спілкуватися через взірець, заохочення, рекомендації. Зокрема, розповісти та показати, як запитувати, слухати співрозмовника, реагувати на випадок незгоди з ним, давати поради та сприймати їх.