В Україні близько 50.000 людей мають слухові вади. Звісно така кількість нечуючих вартує, аби суспільство зрозуміло, що дітям звадами слуху необхідно створити нормальні умови для навчання у загальноосвітній школі. Учені дедалі частіше простежують тенденції серед сімей віддавати дітей у спеціалізовані школи.
Що ж впливає на рішення батьків? Необхідно зазначити, що вчені, які досліджують цю сферу, поділяють їх на два типи (щоб розуміти як надалі співпрацювати з сім’єю):
- Батьки, які відмовляються приймати негативний діагноз дитини і намагаються дитину «втиснути» у світ людей, які чують.
- Батьки, що усвідомлюють проблему і вже з розумінням того, що їхня дитина зі світу тиші, приймають рішення.
Проблемні ситуації виникають як у батьків першого, так і другого типу. Коли розглядати перший тип, то батьки не сприймають дитину з її особливостями і не сприяють вивченню жестів, бо «з нею/ним все гаразд». В такому випадку дитина втрачає час на вивчення жестової мови, наслідком чого є відсталий емоційний розвиток. Адже, не знаючи жестів, вона не знаходитиме спільної мови ні зі сім’єю, ні з однолітками. Батьки вимагають від нечуючої дитини, щоб вона говорила навіть, коли дитина соромиться свого мовлення і не розуміє те, що говорить.
Наведемо приклад листа-зізнання глухого хлопця чуючих батьків, який лише зазирнув у світ чуючих і був залишений сам на сам у світі тиші без права вибору через упередження батьків:
ДИВНИЙ СМУТОК
З того часу, як я заговорив, я ніколи не знаю, що хочу сказати. Коли ти маленька дитина, розмова потрібна для того, щоб брати участь в чомусь та отримувати те, що тобі треба. І якщо ти не можеш - виникає це дивне почуття смутку, і оскільки в тебе немає слів, щоб це почуття висловити, ти можеш лише заплакати. Це той примітивний плач, який ти врешті-решт перебореш. Дитина зі світу тиші, ти зауважиш, що самим лише плачем ти нічого не досягнеш. Мусиш, отже, навчитися говорити і формулювати в прийнятній формі те, що спричиняє в тобі цей плач… А прийнятна форма - це та, що дасть змогу іншим зрозуміти тебе. «Інші» не є твоїми ворогами; відколи ти народився, вони роблять все, що в їхніх силах, щоб допомогти тобі призвичаїтись до життя, якого ти не просив. Пізніше дуже часто ці «інші» скажуть тобі, що вони також про це не просили. Так, ніби всі разом ви пливете в одному човні і немає дороги назад. Ставши достатньо красномовним, ти навчишся писати. Я відкрив для себе розмовну мову через письмо, але цей дивний смуток я ніколи так і не зміг висловити, я можу лише його відчувати. (Ремко Камперт 13.04.2005).
Підсумовуючи, необхідно сказати, що нам не потрібно міняти таких дітей! Нам потрібно їх приймати, а, особливо вчителям необхідно шукати методи, аби змогти адаптувати дітей з вадами слуху в світ, що може чути. Визнання жестової мови як основоположне право з боку глухої дитини, змінило не тільки філософію і практичну діяльність усередині шкіл, але, внесло зміни у процес взаємин у школах.
Щодо батьків другого типу, то вони створюють вакуум рішенням дати нечуючу дитину в спеціалізовану школу і особливо не вимагають усного мовлення, а двомовність (жестова та словесна мова) необхідна, щоб задовільнити потреби дітей з вадами слуху.
У сучасній світовій теорії та практиці розрізняють дві основні концепції навчання дітей з порушеннями слуху: біолого-медичну і соціокультурну. Вада слуху - це біологічна патологія, хвороба, яка потребує лікування, - головна теза «біолого-медичної» концепції. Відсутність усного мовлення та порушення слуху призводять до трагічної ізоляції нечуючої людини із соціумом людей, які мають змогу чути та спілкуватися на мовленнєвому рівні.
Н. А. Заборовська виділяє три головні постулати, які використовувалися і використовуються в цій концепції:
- жестова мова - це не справжня мова;
- використання жестової мови у навчанні лише заважає оволодінню словесної мови;
- єдиною метою навчання глухих є залучення до світу чуючих, де жести гальмують, а не підтримують цей процес.
Результати такої системи навчання засвідчили низький результат, бо, вивчаючи лише одну усну словесну мову, дитина з вадами слуху є відсталою. Зростає напруга у спілкуванні, низький рівень і якість спілкування між глухими дітьми та їх чуючими учителями.
Хоча нечуючі навчаються у загальному потоці з чуючими дітьми, на заняттях, які проводить сурдопедагог, часто використовують жестову мову (метод тотальної комунікації); для учнів, які частково або повністю включені в звичайні школи, запрошується перекладач жестової мови. Серйозно ставляться питання про доцільність оволодіння деякими навичками жестового спілкування учителями та обслуговуючим персоналом, про залучення в школи нечуючих педагогів, про включення у навчальний план для чуючих дітей жестової мови як другої. Отже, проблема жестової мови досить актуальна для сучасного мейнстримінга.
Ідеї «соціокультурної» теорії знайшли відображення у педагогічній системі «тотальна комунікація», а із середини 80-х років - у педагогічній системі «білінгвальне навчання». Прихильники тотальної комунікації стверджують, що педагогічний процес, побудований за принципом цієї системи, забезпечує вищий рівень загального і лінгвістичного розвитку глухих дітей, сприяє збільшенню обсягу навчальної інформації. Тотальна комунікація - це «філософія комунікації, а не метод комунікації і зовсім не метод навчання». Сюди входять: словесна мова (усне, письмове мовлення, дактилологія), жестова мова глухих, пантоміма. Основний принцип тотальної комунікації - створення можливості успішного обміну інформацією між глухими і чуючими, у процесі якого співбесідники можуть легко і глибоко висловлюватися й розуміти одне одного. Відбувається оцінка і словесної, і жестової мови як рівноправних та повноцінних засобів спілкування; визнання необхідності вдосконалення словесної мови глухих і жестової мови чуючих (вчителів, перекладачів, батьків). Основною метою шкіл на сьогодні є необхідність забезпечення навичками для природного спілкування у школі. Сучасні педагоги повинні усвідомити, що мова - це скоріш зброя, а не навичка, що вимагає навчання, знаряддя, яким можна скористатися для поліпшення якості взаємин у школі.
Отже, нечуюча дитина має право на двомовність. Можливість вивчити дві мови з раннього віку є запорукою її успішного майбутнього.
Заходи, які необхідно вжити в загальноосвітніх навчальних закладах для поліпшення рівня навчання нечуючих дітей:
•Проводити психологічні тренінги для чуючих дітей, аби пояснити особливості глухих дітей.
•Залучати психологів для консультацій вчителів стосовно незрозумілих ситуацій.
•Надавати вчителям базові курси жестової мови.
•Облаштувати приміщення школи (наприклад, встановити світлові сигнали, які сповіщатимуть про час перерви чи початку уроку).
Список використаної літератури:
1.Дитина зі світу тиші: на допомогу батькам нечуючої дитини:науково-методичний посібник / уклад.: Н.А. Зборовська та ін. ; за ред. С.В. Кульбіди — К.: «СПКТБ УТОГ», 2011 — 177 - 184 с.
2.Донець О.П. Роль естетичного виховання у розвитку дитини // Шкільний світ. — 1998. — № 3.
3..Світло безмовний зірок : Збірка нарисів. — Видання 2, виправлене і доповнене. — Київ: Поліграфічний центр УТОГ, 2006. — 383 с
