Майже 160 років тому, 20-го жовтня, у місті Берлінгтон (США, штат Вермонт), яке славиться незрівняною кількістю чудесних садиб, народився хлопчина, другий син у сім'ї середніх статків - Джон Дьюї. Його життя не було сповнене незвичайних пригод, чи авантюр. Він був звичайним хлопчиком, який згодом вступив до Вермонтського університету. Та чим же він, все-таки, прославився на весь світ, який пам'ятає і цінує його й досі?

Закінчивши, у 1879 році Вермонтський університет, Дьюї, один з небагатьох студентів навіть на теперішній час, продовжив свє навчання і брав приватні уроки у свого учителя, аж доти, доки не вступив до Університету Джонса Горкінса. 

Після двох років на посаді вчителя в Ойл-Сіті у Пенсильванії і року на посаді вчителя початкової школи в невеличкому містечку у Вермонті, Дьюї вирішив, що не має хисту вчителя початкової чи середньої школи. Він продовжив навчання разом із Джорджем Сільвестром Моррісом, Чарлзом Сандерсом Пірсом, Гербертом Бакстером Адамсом та Стенлі Голлом й отримав Ph.D. в Школі мистецтв та наук Університету Джонса Гопкінса. 1884 року він отримав роботу в Мічиганському університеті, де працював з 1888 по 1994 року. Неопублікована й втрачена дисертація Дьюї називалася «Психологія Іммануїла Канта». 

Ніби нічого особливого, чи не так? Ну гаразд, відкриваємо вам усі карти! Цей чоловік відрізнявся тим, що мав особисті... погляди! На що? Так на освіту, на неї, рідненьку! 
В основі поглядів Дьюї на навчання, що вплинули на становлення світової педагогіки, лежала філософія прагматизму, що прийняла форму інструменталізму.
(Прагматизм - доктрина або, скоріш, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб)

(Інструманталізм - напрямок в філософії і методології науки , що розглядає наукові поняття , теорії та гіпотези як інструменти , необхідні для орієнтації людини в його взаємодії з природою і суспільством .) 



Уважав, що дитина пізнає нове не заради самих знань, як думали попередники, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. У цьому напрямку Дьюї вперше «поєднав» пізнання і діяльність. При цьому прихильник природничонаукового емпіризму, він визначив місце пізнання і діяльності у розв'язанні повсякденних дитячих проблем. Процес такого вирішення, що спирається на метод експерименту, повинен забезпечити успішне відкриття дітьми нових істин за допомогою п'яти послідовних ступенів:

1) відчуття проблеми (утруднення);

2) її виявлення і визначення;

3) уявлення можливого рішення;

4) виявлення шляхом умовиводів наслідків із імовірного рішення;

5) подальші спостереження й експерименти, що дозволяють зробити висновок, що містить позитивне чи негативне судження.

Ці етапи мислення, іноді з деякими модифікаціями, стали називати ступенями і відповідно до них будувати шкільні уроки. Одні намагалися застосовувати їх механічно на всіх уроках, не помічаючи того, що вони в такий спосіб формалізують процес навчання.

Хоча Дьюї найбільше відомий публікаціями в області освіти, він писав й на інші теми, такі як досвід, природа, мистецтво, логіка, демократія й етика.

Дьюї вважав, що для демократії важливі два основні елементи, що потребують постійної уваги: школи й громадянське суспільство. На думку Дьюї повна демократія встановлюється не тільки за рахунок загального виборчого права, а й завдяки сформованій громадській думці, чого можна досягти ефективною системою спілкування між громадянами, фахівцями й політиками, при чому саме останні несуть відповідальність за ту політику, яку вони втілюють у життя.

напрямок в філософії і методології науки , що розглядає наукові поняття , теорії та гіпотези як інструменти , необхідні для орієнтації людини в його взаємодії з природою і суспільством
напрямок в філософії і методології науки , що розглядає наукові поняття , теорії та гіпотези як інструменти , необхідні для орієнтації людини в його взаємодії з природою і суспільством

Опубліковано: 31.03.2016