В плані системи освіти пострадянські країни, в тому числі й Україна, часто займаються “копіюванням” європейських освітніх інституцій. Які ж саме реформи призвели їх до нинішньої структури?

І. Перехід національних систем освіти на близькі або подібні дворівневі програми та кваліфікації вищої освіти (умовно – бакалавр / магістр). Такий перехід викликаний цілком очевидними причинами. По-перше, ринок праці має потребу в кадрах з різним рівнем кваліфікації. По-друге, суспільство не в стані фінансувати навчання у вищій школі одночасно все зростаючої кількості студентів на однорівневих програмах освіти тривалістю 5-6 років.

 

ІІ. Підвищення статусу неуніверситетського сектора вищої освіти (аналог середньої професійної). В коледжах та професіональних школах вводиться кваліфікація бакалавра, іноді з власною національною назвою. Зміцнюється зв'язок середньої професійної освіти з університетською, зокрема через відкриття можливостей для продовження освіти за магістерськими програмами, в тому числі у самих коледжах або університетах, а також виходу на докторські програми підготовки. Мета – подолати глухий кут “технікумовської” освіти і максимально уникати випадків “перевчання” зі втратою попередніх років навчання.

ІІІ. Тенденція до скорочення нормативного строку навчання. Проявляється вона, в першу чергу у повсюдному запровадженні дворівневої системи вищої освіти, базовим в якій є перший рівень. Тривалість програм цього рівня встановлюється від 3 до 4 років.

 

IV. Зміна в структурі і організації докторських програм. Відбувається відхід від формули управління докторськими програмами централізованим національним органом і конституювання їх як частини університетської діяльності, в тому числі і за аспектом присудження вченого ступеню. У великій кількості країн відкриваються можливості для виходу на докторську програму після отримання кваліфікації бакалавра. Така практика існує у Великій Британії, вводиться у Німеччині (із введенням додаткового року навчання), а також у Словаччині і Болгарії. Стимулюється програма “Європейський докторант”, суттю якої є співробітництво університетів різних країн в реалізації спільних докторських досліджень. В перспективі це явище розглядається як модель для формування загальноєвропейського інституту докторантури.

V. Введення нових, переважно децентралізованих механізмів і процедур забезпечення якості освіти. В їх основі: самооцінка; зовнішній, бажано міжнародний, аудит якості; акредитація незалежними організаціями, публічність усіх процедур та результатів оцінки якості; забезпечення прозорості управлінської і фінансової діяльності вузів; перехід до реалізації концепції “управління якістю освіти”.

 

Читайте також: УЦОЯО і проблеми ЗНО 2015 року

Опубліковано: 11.09.2015