І вчителеві, і батькам молодших школярів у перехідний період доводиться зустрічатися з проявами негативізму, впертості, капризів. Проте цих ознак поведінки можна уникнути. А. С. Макаренко твердив, що у вихованні важливо знайти відчуття міри між активності та гальмами. Ще слабка нервова система дитини від безлічі труднощів починає давати тільки негативні реакції. Малюки стають неслухняними, капризними, впертими. Важливо, забороняючи одне, спрямовувати їхню діяльність на інше: наприклад, брати участь у грі чи залучати до праці.
Іноді батьки помічають, що дитина стає мовчазною. Це непокоїть, бо мовчазність може перейти в замкнутість. Доцільно зачекати, поки вона самане розповість про свій стан. У спілкуванні важливо поважати її таємниці. Не варто випитувати чи домагатися того, аби дитина розповіла про те, що вона говорити не може. Це спровокує її говорити неправду.
Перша замкнутість припадає на вік упертості (3 роки), коли ніби й приховувати нічого. Вона виявляється у відмові вступати в контакт, особливо з одним із батьків, і при надокучливості з їх боку може стати рисою характеру. Такі діти завжди тримаються насторожено.
Друга замкнутість припадає на 7 років. При надокучливості дорослих настороженість часто переростає в грубощі, відверту брехню, що загрожує стати тактикою дій. Дитина починає обманювати для самозахисту, отож не варто її до цього спонукати.
Починаючи з 7 років, доцільно проводити з вихованцями бесіди про обман, пояснити їм, чому люди говорять неправду та коли це є справді благородством.
Усі труднощі, з якими зустрінеться учень, особливо в перший рік навчання, будуть успішно переборені за умови співробітництва уважного вчителя та люблячих батьків.
Спробуйте спочатку розібратися у поведінці дитини, уважно її вислухайте і лише потім вживайте заходи. Не поспішайте, бо перше враження, а значить, і реагування може бути неправильним. Дайте собі якийсь час для роздуму. Діти не люблять метушні. Іноді це викликає нервозність. Навпаки, навмисна повільність, розсудливість старших діє на них переконливіше. Намагайтеся бути небагатослівними, говоріть твердо й спокійно. Ніколи не збивайтесь на суперечку. Хоча 7 – 10-річна дитина визнає першість дорослих, особливо батьків, у суперечці це сумнівно.
Наша поспішність, метушливість, нервозність неминуче відображається на малюку. Але якщо ми собі даємо час на обдумування ситуацій, то чим дитина гірша від нас?
Вже не йдеться про те, що не враховуються елементарні властивості нервової системи, що в дітей різний темперамент. Якщо ми ставимо запитання флегматику й холерику, то на обдумування відповіді першому потрібно більше часу (в межах хоча б 30 сек). Дитина – не автомат. Часто поспішність викликає зворотну реакцію: вона починає тягнути час.
Не варто накопичувати незадоволення дитиною, бо реакція її може бути різною: вона або захищається, або ігнорує. При цьому не підозрює, що в обох випадках провокує ймовірне покарання, яке буде запізнілим. А такі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою. Час втрачено. Чи не краще в подібній спокійно згадати, коли малюк вперше почав викликати в нас дратівливість. І чи був той вчинок таким, що заслуговував на увагу. Дитина не може завжди чинити так, як цього хочеться нам, можливо, вихід у тому, щоб не заважати їй бути різною?
Часто її вчинки здаються нам неподобством, а вона саме таким чином намагається самоствердитись. Як важливо дати їй час, показати, що ми рахуємось із її думкою, що її судження можуть бути авторитетними. Не потрібно нагадувати про старе, пов’язане з неприємним.
Одне з головних новоутворень молодшого шкільного віку – рефлексія, формування якої бурхливо проходить у семирічних. Дитина посідає нову, порівняно з дошкільником, соціальну позицію. Рефлексія – це усвідомлення дитиною, як вона сприймається іншими в спілкуванні, діяльності й включає в себе такі складові: якою дитина бачить себе та якою вона здається іншим.
Ці позиції належать і її партнеру, тобто рефлексія – це своєрідний процес дзеркального відображення. Коли дитина набуває рефлексії, вона стає підлітком. Таке новоутворення – передумова виникнення почуття дорослості.
Саме в цей час не можна пригнічувати самостійність, ініціативність. Дорослі мають бути зацікавленими в тому, щоб рефлексія адекватно відображала статус дитини. Не варто підкреслювати її неповноцінність фразами типу «ти ще малий, почекай; не твоя справа, не виріс іще» тощо. Нікому не подобається, якщо хтось зазіхає на його гідність, хай навіть таким, на перший погляд, безневинним звертанням.
Висловлюючи своє несхвалення, не давайте остаточної оцінки дитині. «Ти поганий», – часто чує малюк. А може краще сказати: «ти вчинив погано». У даному випадку оцінюємо вчинок, але не зазіхаємо на особистість. Інакше в учня формується відповідна самооцінка.
Коли відчуваєте, що не праві, майте мужність зізнатися в цьому. Не бійтеся втратити свій авторитет. У критичний період діти особливо чутливі до об’єктивності.
Батьки ж мають давати підстав сумніватися у своїй любові. Для дітей це трагедія.
