Коли до мене на заняття приводять дитину, то її батьки часто кажуть: "ви, спочатку, перевірте чи є в сина/доньки музикальний слух, а то раптом — ні?", то я завжди ствердно говорю, що слух є. Після здивування, мовляв, ви ж нічого не зробили, то як знаєте — розповідаю: для того, щоб почати знайомство з музикою слух є у всіх. Кожен із нас, на слух, відрізняє коли співає синиця і коли каркає ворона. Ми відрізняємо голоси мами, тата, брата, дитини, друзів, навіть, нявчання власного кота не сплутаємо із іншим котом, правда ж? Це і є наш музикальний слух, так-так. Не дивуйтесь. Він у вас теж є.
До речі, навіть люди із глухотою можуть чути і відрізняти звуки, їх вібрації. Найкращий і найбільш відомий приклад — Людвиг Ван Бетховен. Коли великий австрійський композитор почав втрачати слух, Йоган Мельцель (німецький механік, педагог і піаніст, друг Людвига) виготовив для нього слухову трубку, що допомагала Бетховену чути музику піду час музикування. Наразі ця трубка знаходиться в музеї Бетховена в Бонні.
Звідки ж виросли ноги у міфу про музикальний (до речі, зверніть увагу, не музичний, бо музичним може бути інструмент, а слух, школа — музикальні) слух? Справа в тому, що кожен музикант, із часом і практикою, вдосконалює свій слух. Ми чуємо різні інструменти, різні тембри, висоти, гучність тощо і наше вухо, автоматично, їх вивчає, запам'ятовує і навчається розрізняти і розуміти. Наприклад, музикант-початківець, на слух, не зможе одразу записати мелодію нотами, але згодом і з практикою, яку здобувають на сольфеджіо, музикант середнього рівня вже легко впорається із подібним завданням. Існує три різновиди музикального слуха (які притаманні музикантам):
Абсолютний слух — це вроджена, або спеціально розвинена, навичка на слух чітко відрізняти звуковисотність нот, без перевіряння. Як слова, які ми чуємо, одразу знаємо як їх написати. З одного боку це дуже корисна навичка, але з іншого — може стати на заваді для музиканта. Бо не всі інструменти і не завжди налаштовані на стандартну частоту тона (в деяких країнах це 440 МГц, а в деяких — 444 МГц, цій частоті відповідає нота "Ля" першої октави), тож "абсолютник" буде чути фальш там, де її немає.
Відносний слух — розвинена навичка, яка дозволяє, перевіривши себе, скажімо камертоном (це він видає ту саму частоту, яка відповідає ноті "Ля" першої октави), знайти, визначити і відтворити почуті ноти й мелодії. Вона (ця навичка) є прекрасним помічником всіх музикантів, особливо — оркестрантів, та й композиторів. Останні чують свою музику внутрішнім слухом.
Внутрішній слух — навичка, завдяки якій музикант може чути в голові мелодію, лише глянувши на нотний запис останньої, або записати нотами ту мелодію, яку чує в своїй голові (це я про композиторів). Тобто, як читання тексту (ви ж зараз, мабуть, теж чуєте в голові слова, правда?) тільки нотного.
Активніше за все розвиток музикального слуху відбувається під час музичних занять, тобто — музикування за інструментом. І межі вдосконалення не існує, як і всьому. Лише ваші воля і бажання.
Добре, скажете ви, от ти тут так все просто доводиш про слух, але як же ж тоді пояснити тих дивних людей, які беруть участь у різноманітних телешоу, типу "X фактор" і співають там жахливо фальшиво (не в ноти), що весь зал заливається сміхом? Легко. Справа в тому, що голос людський — це теж музичний інструмент і ним потрібно вміти володіти. Тому, коли хтось співає фальшиво, не варто одразу кидатись образливими словами: "тобі ведмідь на вухо наступив", а варто зрозуміти, що та людина, поки що, не оволоділа своїм голосом. Ну, а щодо шоу, то варто зазначити, що деякі "непридатні" конкурсанти там можуть бути заради хохми, аби публіку розважити.
Тож, якщо хтось колись спитає вас, чи є у вас, або вашої дитини, музикальний слух — сміливо відповідайте: так! І вперед в музичну школу, щоб розвивати і вдосконалювати цей чудовий інструмент всередині нашої голови! Для чого? Тут, мабуть, тема для наступного допису буде.
