Перед Вами таблиця з діяльністю литовської династії Гедеміновичів, що впливала на руські землі в другій половині XIV- першій половині XVI ст.
Почнемо з передумов – в середині XIV ст. українську державу – Галицько-Волинську розділили між собою дві держави – Литва і Польща. Перший син литовського князя Гедеміна – Любарт одружився з волинською князівнею, і тим самим забрав у свої володіння Волинь і осів там. А польський король Казимир ІІІ загарбав Галичину. Литовські князі не мали наміру взяти в контроль наші землі, тому є знаменитий вислів «Старого не порушуємо, нового не впроваджуємо» - який повністю відображає відношення Литви щодо наших земель. Другий син Гедеміна – Ольгерд, як і його батько, великий князь литовський (тобто той що управляв всією Литвою – в таблиці будуть підкреслені лінією) перший в історії виграв монголо-татар в битві на річці Сині Води 1362 р., які дошкуляли нашим землям з часів битви на р. Калка (1223 р.) Після цієї переможної битви, українське населення Київщини, Поділля, Чернігово-Сіверщини попросили захисту в Ольгерда, і він приєднав ці землі на правах удільності – тобто автономії, до Великого князівства Литовського. Так як Литва прийняла ці землі на умовах удільності, то роздала їх у керівництво місцевим князям. Щоправда, Київщина дісталася сину Ольгерда – Володимиру Ольгердовичу, якого прийняли місцеві бояри як князя, та він навіть карбував свою монету, називаючи себе «з Божої ласки князем київським», Поділля отримав великий землевласник – Федір Коріянтович, а Чернігово-Сіверщину– Дмитро Корибут.
Наступним після Ольгерда великим князем Литовським став Ягайло, його син. Але після погоджень з Польщею – Кревська унія 1385 р. – договір мав на меті сполучити Велике князівство Литовське та Польське королівство через одруження Ягайла з польською королевою Ядвігою він став польським королем.Умовами Кревської унії було ще те, що Ягайло стає католиком, і він прийняв ці умови. Щоправда не всі тодішні українські землі, а саме Київщина, Поділля та Чернігово-Сіверщина, що були в ВКЛ перейшли до Польщі, цьому процесу завадив двоюрідний брат Ягайла, син Кейстута– Вітовт. Він укладає з Ягайлом Острівську угоду 1392 р., за якою вимагає від Ягайла залишити всі «батьківські землі» Литві, і не об’єднувати ці землі з Польщею, в обмін на це Вітовт оголошує себе васалом Ягайла, тобто тим що він і вся Литва буде збройно допомагати Польщі у разі потреби. Результатами цих перемовин є те, що Польща визнає Вітовта довічним князем Литви, а Західне Поділля переходить до Польщі. Характеристика діяльності Вітовта щодо українських земель неоднозначна – він полишив удільності, тобто самостійності, автономії українські князівства, то Київщина, Східне Поділля та Чернігово-Сіверщина стали звичайною адміністративною частиною Литви, і не Володимир Ольгердович, ні Федір Коріянтович, ні Дмитро Корибут не були вже на чолі цих князівств. Після Грюндвальдської битви 1410 р., де об’єднане польсько-литовське військо перемогло Тевтонський орден (Вітовт допомагає на умовах васальності) Вітовт вкладає ще й Городельську унію 1413 р. – зрівняння в правах польської і литовської шляхти, визнання Литви як самостійної держави. Ці діяння можна розцінити як зближення Литви і Польщі, що є негативним явищем для самостійності українських земель. Наступним князем Литовським мав стати брат Вітовта Сигізмунд, який він запеклу боротьбу з Свидригайлом Ольгердовичем, який відстоював незалежність Великого князівства Литовського та Руського, вони зустрілися в битві під Вількомиром 1435 р., хоч в цій битві Сигізмунд виграв, але його вбили князі Чарторийські і Свидригайло став великим князем Литовським і Руським. Він відновив удільність Волинського (сам став управляти) та Київського князівств. В Києві він поставив управляти сина усунутого Вітовтом Володимира Ольгердовича – Олелька Володимировича, а після нього ще проправить його син Семен Олелькович, і після їх смерті 1452 і 1471 року зазначені князівства знову втратять удільність і перетворяться на звичайну частину Литви.
