В освіті сучасної України відбуваються два ангоністичних процеси: з одного боку, ми спостерігаємо кризові явища, пов’язані з недостатніми фінансуванням та інвестиціями, погіршенням матеріало-технічної та ресурсної бази; з іншого боку, освіта як цілісний організм здатна до саморозвитку, тому позитивним чинником є нарощування її потенціалу.
Здається, немає кращої риси характеру, ніж відвертість, тому будемо чесними: освіта в Україні, як і багато інших сфер і галузей, переживає не найкращі часи. Познайомившись з іншими джерелами її оцінки і критики, хочу сказати, що не зовсім об’єктивним є аналіз, який базується лише на результатах ЗНО. Так, тестування відображає певний рівень знань, але не є еталоном, на який треба рівнятись.
Проблеми, чи навіть «пороки», української системи освіти: надмірне захоплення проведенням «моніторингів», олімпіад, конкурсів, оглядів, атестацій, перевірок; бідність навчальних закладів (це при тому, що держава виділяє значну суму грошей на освіту); відсутність встановлення максимального віку для викладачів(це дійсно важливий фактор, адже від професійності вчителя знаною мірою залежить рівень знань учнів чи студентів); велика кількість предметів для вивчення, що призводить до психічного і фізичного перенавантаження, але має малу ефективність…
Чи маємо ми надію на «одужання» і «каяття»? Звичайно, так. Проблема не має вирішення при відсутності бажання знайти його. При цьому слід пам’ятати, що шляхом законодавства можна мало чого домогтися: воно ніколи не буває конструктивним. «Практично всі «освітні реформи», що впроваджувалися останніми роками, не мали наукового й експериментального обґрунтування, а формувалися під впливом якихось економічних або політичних чинників, світоглядних або меркантильних позицій людей, наділених правом ухвалювати управлінські рішення». І це при тому, що саме реформа може «схилити сучасну освіту на сторону добра». Усвідомлюючи те, що більшість навчальних закладів некомпетентні і не здатні задовольнити Державний стандарт, батьки не шкодують грошей на курси і репетиторів.
Ми негайно потребуємо змін як на зовнішньому, так і внутрішньому рівнях. Останній легше організувати через відсутність потреби у прийняттях рішень Верховних Рад, сотень слухань, законопроектів… Викладачі у школах, професійно-технічних училищах і університетах мають використовувати сучасні методи викладання. Вони досить доступні і лише «очікують» на своє застосування. Щодо офіційних змін, то слід обмежити кількість обов’язкових предметів; надати вчителю право на вибір методичних посібників;легалізувати та узаконити індивідуальну педагогічну діяльність…
Якщо ми не в змозі виробляти, ми не в стані і володіти. Саме від нас залежить розпад чи розквіт освітньої системи.
Читайте також: Система освіти України.
