Міфологізм у своїй творчості використовувало не там багато українських поетів. До найяскравіших прихильників міфологізму можемо віднести Тараса Шевченка Богдана - Ігоря Антонича, Миколу Воробйова, Ігоря Калинця,Івана Драча, Василя Глобородька. Для кращого усвідомлення проблематики міфологізму, коротко подамо відомості про міф та його основні засади і принципи. Таке визначення міфу подається у «Теорії літератури» :
Міфотвореннярозвинулось ще за часів первіснообщинного ладу й було властиве всім племенам і народам. Давні люди мали дуже наївне уявлення про життя природи та про своє суспільне життя . Головною особливістю їхнього мислення було ототожнення речей, уподібнення одним словом. Про життя природи вони робили висновки на підставі людського життя,а про життя людей - з явищ природи. Вони оживлювали природи, населяли її духами, фантастичними істотами й нарешті богами. Виникнення явищ природи (вітер, дощ, грім, блискавку тощо) вони сприймали за свідомі вчинки оживленої природи.
Давні українські поганські вірування майже цілковито вкорінила християнська церква, яка вела з ними боротьбу протягом багатьох століть. Ця боротьба й є головної причиною, що давні наші міфи не дійшли до нас у своїй первісній формі й не витворили окремого роду усної народної творчості.
У літературознавстві сьогодні точиться безліч дискусій навколо феномена міфу.Так, маємо цікаву думку стосовно цього дискурсу у Я. Поліщука : “Безперечно, сьогодні нам аж ніяк не випадає повертатися до
класичного поняття міфу як пракультурної оповіді про богів та героїв. Міф - універсальний культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте в кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архетипів”.
Якщо ж говорити власне про міфологізм,то таке визначення міститься у літературознавчому словнику за редакцією Громяка : Міфологізм — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці у першозразку й залежитьвід культури епохи, задуму письменника, жанру твору. Перехід міфічного образу в поетичний пов’язаний з усвідомленням відмінності між суб’єктивністю процесу пізнання та об’єктивністю дійсності. Один і той же міфологічний мотив, опрацьований протягом багатьох віків, набуває у кожній епосі нових значень, служить способом втілення нової проблематики й може з часом повністю втратити архаїчний елемент або ж здобути його нове, символічне вираження. Література на всіх етапах свого розвитку підтримувала тісний зв'язок із міфологією. Міф постійно «проникає» у літературу у вигляді міфем та міфологем. Паралельно з тим, у літературі щоразу виникають все нові і нові міфи.
Основним дослідником взаємовідношення міф – література можемо вважати НортропаФрая. Йому належить класифікація, згідно з якою він виокремлює три можливі способи реалізації архетипних символів у літературі, а такожупорядковує можливі способи організації міфів. Таким чином, дослідник пропонує таку структуру:
• усталений міф, який,як правило стосується богів чи демонів і має форму двох контрастних світів повноїметафоричної ідентифікації, один з яких є бажаним, а інший –ні;
• акцент на «реалізмі», все це робилась для того, аби зосередити всю важливість не на формі фабули, а на способі представлення;
• «романтична» тенденція, яка “підказує невисловлені прямо міфічні моделі у світі, більш тісно пов’язані злюдським досвідом” .
З українських дослідників цього питання можемо назвати Оксану Забужко, яка висунула такі міркування “...творець авторського міфадослівно “платить” власним життям, усією його чуттєвою й смисловою достовірністю цілокупно, за метафізичну істину свого квазілітературного універсалістського послання...” ; нижче дослідниця додає: “...скоро в авторському міфі автор сам стає своїм героєм, то в ході історико-культурного функціонування авторський міф неминуче “обертається” міфом самого автора...”.
Найвищий прояв письменницького таланту – творення навколо себе персонального міфу, який розгортатиме перед читачем нові сторони літературної постаті автора.
