Тканина – група фізично об’єднаних клітин та пов’язаних з ними міжклітинних речовин, яка спеціалізується на виконанні однієї або декількох функцій. Клітини тканини можуть бути подібними (паренхіма, коленхіма рослин) або різними (ксилема та флоема).
Паренхіма. Клітини цієї тканини мають здебільшого круглу форму, але можуть бути і витягнутими. Паренхіму називають виконуючою тканиною, оскільки її неспеціалізовані клітини заповнюють простір між більш спеціалізованими тканинами. Клітини паренхіми складають основну масу молодої рослини. У тургесцентному стані клітини паренхіми є щільно упакованими і забезпечують опору органам, в яких вона знаходиться. Не дивлячись на те, що паренхімні клітини є неспеціалізованими, вони метаболічно активні. Через систему міжклітинників, що заповнені повітрям, відбувається газообмін між живими клітинами та зовнішнім середовищем, з якою пов’язують устя та сочевички. По міжклітинниках до живих клітин надходить кисень для дихання та вуглекислий газ для фотосинтезу. Особливо є розвиненою є система повітроносних міжклітинників у губчастій паренхімі. Паренхімні клітини можуть виконувати роль сховища поживних речовин, наприклад, у бульбах картоплі. Стінки цих клітин є важливим шляхом для переміщення у рослинах води та мінеральних солей. В деяких частинах паренхімні клітини можуть спеціалізуватися.
Як модифікована паренхіма можуть розглядатися епідерміс, мезофіл, ендодерма, перицикл та клітини-супутниці.
Коленхіма. Складається з живих клітин, що модифіковані відповідно до її функції надавати тілу рослини опору та механічну міцність. Багато в чому коленхіма нагадує паренхіму, але має додаткові відкладення целюлози в кутах клітин. Її клітини здатні витягуватися паралельно довгій осі органу. Отже, коленхіма – механічна тканина, що є опорою для органів рослини. Особливо це важливо для молодих рослин та трав’янистих рослин. В стеблах та листкових черешках коленхіма розташовується у поверхні органів. Також вона може утворювати ребра, що підвищують міцність останніх.
Склеренхіма. Її головна функція – бути опорою для органів рослин та надавати їм механічної міцності. Склеренхімні клітини не є живими і не здатні витягуватися, тому їх дозрівання відбувається по завершенні розтягування живих клітин, що оточують склеренхіму. Під час потовщення клітинних стінок клітинний вміст втрачається.
Клітини склеренхіми поділяються на волокна витягнутої форми ти склереїди (кам’янисті клітини) сферичної форми. Клітинна стінка обох типів клітин потовщена відкладеннями лігніну, що підвищує їх твердість, міцність на розрив. Це означає, що можливе розтягнення без розриву та супротив згинанню. Клітинні стінки мають прості пори, через які клітини сполучаються плазмодесмами. Волокна можна побачити в перициклі стебел, де вони утворюють тяжі, які у дводольних знаходяться поруч з провідними пучками. Також волокна розташовуються в корі під епідермісом окремим шаром, а також утворюють порожнистий циліндр, що оточує провідну тканину.
Склереїди розсіяні поодинці або групами по всьому тілу рослини. Особливо багато їх у корі, серцевині, флоемі, плодах та насінні.
Ксилема виконує в рослини дві основні функції. По ній рухається вода з мінеральними речовинами, а також ця тканина є опорою органів рослини. До складу ксилеми входять трахеїди, судини, паренхімні клітини та волокна. Трахеїди – поодинокі лігніфіковані клітини у формі веретена. Трахеїди – мертві клітини, у яких у зрілому стані просвіт клітини нічим не заповнений.
Судини характерні для ксилеми квіткових рослин. Це дуже довгі трубки, що утворені в результаті злиття клітин. Кожна така клітина – членик судини.
Стінки деревинної паренхіми мають тонкі целюлозні стінки та живий вміст. Деревинні волокна дуже нагадують волокна склеренхіми. На відміну від судин ксилеми вони не проводять воду, можуть мати більш товсті стінки та вузькі просвіти, а отже вони мають більшу міцність.
Флоема. Схожа з ксилемою наявністю трубчастих структур, що модифіковані для провідної функції. Однак ці трубки складаються з живих клітин, що не несуть механічної функції. У флоемі розрізняють такі типи клітин: членики ситоподібних трубок, клітини-супутниці, паренхімні клітини, волокна та склереїди. Ситоподібні трубки – довгі трубчасті структури, по яких рухаються розчини органічних речовин. Членики ситоподібних трубок мають тонкі клітинні стінки, не мають ядра, але залишаються живими. Їх існування залежить від сусідніх з ними клітин-супутниць, вони разом утворюють функціональну одиницю. Характерна риса ситоподібних трубок – наявність ситоподібних пластинок. Вони містять пори, через що нагадують сито.
Луб’яна паренхіма та луб’яні волокна є лише у дводольних. Луб’яна паренхіма схожа на будь-яку іншу, але її клітини дещо витягнуті. Функції в неї такі ж, як у деревинної паренхіми. Луб’яні волокна не відрізняються від волокон склеренхіми. Дуже часто у флоемі зустрічаються склереїди.
