Натільними хрестами прийнято називати маленькі нашийні (нагрудні) хрестики, які отримують при хрещенні і носять все життя. Натільні хрести – це одна з найбільш частих при розкопках знахідок, строкатих за формою і композицією, що об’єктивно змушує нас вдатися до типологізації та класифікації цього матеріалу.
Належний аналіз виробів дрібної культової пластики видається перспективним з огляду на недостатню вивченість специфіки українського православ’я в період, що передував приєднанню Київської митрополії до Московського патріархату. Однак, ускладнюючою обставиною є те, що переважна більшість т. зв. «запорозьких поховань» – безінвентарні. Причина цього, на думку В. Векленка, полягає в існуванні канонічної заборони ще від XII ст. на покладення християнських святинь у могилу разом з померлим. Обов’язковість одягання натільного хреста при хрещенні на території Московської держави з’являється лише у XVII ст. після видання Требника патріарха Філарета. Аналіз писемних джерел XI-XV ст. визначено показує, що на Русі аж до XIV ст., коли основою поховальної практики стає чернечий стереотип поховання, не існувало єдиних обов’язкових вимог до поховального обряду.
На сьогодні шляхом співставлення історіографічних матеріалів та публікацій археологічних джерел України і Росії тією чи іншою мірою вдалося класифікувати відомі на сьогодні козацькі натільні хрести та локалізувати їх за ареалами побутування і хронологією.
Основоположним принципам типології та структури художнього тексту хреста присвячена праця М. Станкевича «Структура художнього тексту хреста», початково опублікована у спеціальному випуску «Народознавчих зошитів» – «Українська хрестологія». У ній мистецтвознавець уперше дав чітке визначення сутності структури художнього тексту хреста як «будови і порядку розташування візуальних елементів і мотивів твору, способу налагодження композиційних зв’язків між компонентами і цілим для виявлення ідейно-смислового й емоційно-художнього тексту хреста» [44, 58]
Для додання символічності різним церковним догмам, і для художнього сприйняття, і навіть гендерної приналежності натільні хрестики мали різну кількість променів – від 4 до 8 і різні форми: з нижнім півкругом, криновидні, пелюсткові, краплеподібні та ін. Форма старих хрестів могла залежати від місця і часу виготовлення, художнього смаку майстра і замовника.
У православній традиції натільний хрест має чотири або вісім променів. Це найбільш масові типи в Подніпров’ї, в т.ч. Запоріжжі. Серединна поперечина в восьмиконечном хресті довша від інших, над нею – пряма укорочена перекладинка, і під середньою ж поперечиною – укорочена поперечина коса.
Серед натільних козацьких хрестиків дослідники (Векленко, Винокур, Сапожніков, Свєшніков) виділяють такі групи:
1. Хрест чотирикінцевий. В т. ч. грецький з рівними по довжині поперечинами перехрестя й латинська, у якого стійка вертикальна довше поперечної.
2. Хрест чотирикінцевий, промені якого мають вигляд пелюсток, а їх серединка має вигляд квіткового пуп’янка.
3. Хрести-листочки – цей тип був переважно жіночим, так як одночасно нагадував своєю формою листок рослини і стилізовану жіночу округлу форму. Однак В. Векленко наводить відомості про непоодинокі знахідки козацьких хрестів такої форми.
4. Хрестик каплевидної форми – найулюбленіший і найпоширеніший у православних вірних ранньомодерної України. Крапельки в напівкруглих променях хреста символізують, на думку М. Скуратівського, круглі краплі крові Христової .
5. Криновидний хрест має вигляд перехрестя пелюсток лілії (старослов’янською назва лілії – «крин»).
