Так яка ж різниця між літературною та розмовною мовою? Можна кричати, що між ними величезна прірва, однак усім зрозуміло, що розмовна мова – «похідна» художньої літератури, нехай невеликий окраєць, тим не менш. Вважається, що останнім часом вона нівечить красу літературної мови. Давайте обговоримо, чи дійсно це так.
Розмовний та художній стилі - як аргумент і функція в математиці. Без літературних норм наші з вами діалоги, монологи та полілоги були б безглуздим набором слів, суцільною нісенітницею. А елементи розмовної мови - невід’ємна частина художньої літератури, вони надають тексту динамічності, інтригують читача, розбавляють монотонні описи.
Часто буває, що слова розмовного стилю стають широковживаними у світі літератури. Особливо популярним явищем це стало у 20-ті роки 20 століття, коли письменники не могли без того, щоб не додати до своїх романів, новел та оповідань десятків так 5 діалектизмів і жаргонізмів. Що я можу про це сказати? Тенденція повторюється. Ви, напевно, помітили (для тих, хто тримає книжки у руках частіше, ніж раз на рік), як сильно впливає розмовна мова на літературу. Сучасні автори без роздумів додають у свої твори новомодні скорочення, приправляють їх ненормативною лексикою і чекають, поки читачі «з’їдять» усе, що їм пропонують. І знаєте що? Вони їдять. Згадайте ажіотаж навколо «П’ятдесяти відтінків сірого».
Так, споконвіку літературна мова мала естетичну функцію. Її мета – розказати життєву історію за допомогою слів таким чином, щоб читач уявив, повірив і відчув себе учасником подій. Ми хочемо відчувати запах троянд, як відчував його Доріан Грей у майстерні художника, чути шум моря, який чув старий в однойменній повісті Ернеста Хемінгуея, бачити неземної краси Есмеральду… Для досягнення цього існують тропи і стилістичні фігури: антитези, епітети, метафори тощо.
Ці засоби виразності ні в якому разі не вичерпали себе – вони досі застосовуються і завжди будуть застосовуватись у літературній мові. Однак, письменники мають віддавати данину сучасності: розмовна мова просочується крізь сталеві грати літературних догм. І це ні добре, ні погано. Це наша дійсність.
Взагалі, абсолютно усі стилі взаємодіють один з одним: терміни наукового та офіційно-ділового стилю завжди знайдуть себе між рядками роману чи фразами діалогу.
Питання наступне: як розмовляти? У школі нас вчать за підручниками, відповідно, розмовляти ми маємо їх мовою. Звичайно, на уроках. А виходячи з класу, розповідаємо пацанам, як купили мишу та клаву за півціни, як Юля сохне за Петром, а Олег набухався на вчорашній тусовці…
Розмовна мова має відрізнятися від літературної, і це не дивно, але не слід забувати про культуру мовлення. Ми – жертви сленгу. Потрібно рахуватися із певними правилами та нормами мови, інакше замість пані та пан діти почнуть називати вчителів чуваками та чувіхами. І сміх і гріх.
Від цього страждають усі мови світу: німецька і французька, польська і англійська… До речі, лаятися по-англійськи - новий напрям у молодіжній «моді». Навіть не беручи увагу лихослів’я, ми вже не помічаємо, як запозичення з інших мов заполонили наше життя. Бовкнути посеред розмови якесь слово англійською мовою не означає, що ви мегарозумний. Є багато українських відповідників, згадайте таку штуку, як синонімія.
Розмови у професійних колах, постійна адаптація суспільства до невпинного плину часу зумовлюють тенденцію до скорочення слів, появи жаргонізмів і т.д. Але поняття культури мовлення ніхто не відміняв… Нехай вона більшою мірою базується на довершеному знання рідної мови. Ви не можете назвати свої знання досконалими? Цю проблему легко вирішити: читайте більше, відвідуйте курси та уроки, пов’язані із розвитком зв’язного мовлення, знайдіть репетитора, який знайде та виправить слабкі місця та прогалини.
Говоріть красиво, даруйте світові тепло і ласку!
Читайте також: Курси німецької мови в Гете-Інституті
