Русини - це етнічна група, яка проживає в основному на Закарпатті, але також зустрічається у деяких інших регіонах Центральної та Східної Європи. Історія русинів має багато цікавих аспектів, які варто дослідити.
Перші згадки про русинське населення на Закарпатті сягають середньовіччя. У XIII-XIV століттях територія Закарпаття перебувала пiд владою Угорщини. Русини проживали у цьому регiонi як частина королiвства Угорщина. Етимологія слова говорить сама за себе – русини, це де-факто українці, колишні мешканці земель Київської Русі (і, зокрема, Галицько-Волинського князівства). Русини – це руси, русичі, мешканці Русі. Через бурхливі течії історії саме угорська частина україномовних мешканців багатократно переходила з рук у руки – були тут і Польща, і Угорщина, і Трансільванія, і згодом – Австрія. Все це з одного боку викарбувало в людях єдність, традиціоналізм, любов до свого минулого – і, з іншого боку, сприяло більшому залученню краю до Європи і меншому контакту з іншими українськими землями. Відділені русини були не тільки політично, але й чисто географічно – Закарпаття надійно закрито Карпатами від більшої частини України.
У складі Австрії коронні землі Угорщини були фактично периферію, а Закарпаття – найвідсталішою в економічному плані її частиною. Тому регіон залишався дуже аграрним, міста були відносно маленькі, а більшість населення жила у селах і була не надто соціально активною. Негативними наслідками цього були бідність, відсталість. Позитивні наслідки – збереження традицій, мови та релігії. Хоча й окатоличення частково мало місце, та й мова зазнала змін. Ці зміни відчуваються навіть досі, коли українці з Центральної України приїзжають на Закарпаття, вони не можуть зрозуміти місцевих жителів. Власне у русинів сформувалася власна, русинська мова. У 1918 роцi пiсля заключення Третього Паризького мирного договору, Закарпатська Русь була передана до складу новоствореної Чехословаччини і стала називатися Карпаторусь.
Проте, історичний шлях русинського народу не завжди був легким. У 20-х роках минулого століття, влада Чехословаччини почала проводити політику українізації, що призвело до заборони використання русинської мови та пригноблення культурних традицій русинського народу. Влада у Празі не дуже піклувалася збереженням спадщини і вбачала у русинах потенційних сепаратистів. Власе, русини дуже радісно зустріли незалежність Карпатською України у 1940-му році. Проте держава занадто швидко зазнала краху, і яку роль би в її устрої займали б русини залишається лише здогадуватися.
Після Другої світової війни Закарпаття було передане до складу СРСР. Русинам було дозволено використовувати свою мову та розвивати свою культуру. Однак, з часом чисельність русинського населення зменшилася через процес асиміляції та еміграцію. Русини загалом історично не відчували себе громадянами якоїсь окремої країни, а скоріше жили культурними общинами на доволі великій території Центральної та Південної Європи.
Сучасна історiя русинiв продовжується. У незалежній Україні у русинів сформувалися хороші умові для збереження культури та спадшини. Проте серед русинів ще у 1990-х можна було зустріти сепаратистські настрої. Русини залишаються важливим елементом культурного спадку Закарпаття, привносячи свою унiкальнiсть i багатство до сучасного суспiльства.
