Сьогодні у багатьох, хто вивчає іноземну мову, складається думка, що носієм мови можна вважати лише ту особу, що народилася та все своє свідоме життя прожила у країні, мовою якої вона володіє. Але чи так це насправді?
Дійсно, зазначене питання й досі є дискусійним, а тому щодо нього немає спільної позиції серед науковців. Тож, узагальнюючи різні думки, можна прийти до висновку, що носієм мови або ж «native speaker» прийнято вважати представника мовної спільноти, який володіє нормами мови та активно її застосовує в різних побутових, соціокультурних та професійних сферах спілкування.
При цьому варто виділити декілька критеріїв для ідентифікації особи як носія мови, серед них найбільш поширеними є:
- засвоєння мови в ранньому дитинстві (у віці 6-7 років), бажано від своїх батьків – носіїв мови;
- наявність інтуїтивного, природного знання мови, зокрема здатність легко та на підсвідомому рівні розуміти не звернену до себе мову;
- здатність до спонтанної мови без пауз;
- комунікативна компетентність, що проявляється в здатності застосовувати знання мови у конкретному спілкуванні та різних ситуаціях, а також вміння поводитися відповідно до прийнятих комунікативних норм;
- сприйняття себе як члена мовної спільноти;
- здатність розмовляти без акценту.
Аналізуючи вищезазначене, очевидним є факт, що не обов’язково мати іноземне походження, аби ідентифікуватись як носій мови, головне почати освоювати її не пізніше 6-7 років, адже, на думку вчених, саме у цьому віці дитина здатна в повній мірі «зануритися» в нову мову і таким чином іноземна мова стане рідною. У такому випадку дитина може бути носієм більше однієї мови. Коли ж вивчення іноземної мови починається в старшому віці, це не означає, що особа, яка бажає оволодіти такою мовою, приречена на провал і вона ніколи не стане її носієм, проте процес опанування іноземної мови буде значно важчим і довшим.
Сьогодні ж поряд з дещо некоректним чи навіть обмеженим розумінням терміну «носій мови» або ж «native speaker» його використання скоріше є просто комерційною складовою, яка сама по собі ще не гарантує успіху у випадку, коли це стосується необхідності пошуку спеціаліста для допомоги у навчанні.
Звісно, на перший погляд носій мови, з яким, як уже зазначалось вище, часто ототожнюють саме іноземців, видається особою, яка має певний контроль над мовою, володіє так би мовити певними «інсайдерськими» знаннями, що існують у конкретній мовній спільноті. І це дійсно так, серед переваг вивчення мови з носієм-іноземцем за походженням можна виділити наступні:
- можливість повністю зануритись у мовне середовище;
- набуття не лише лінгвістичних знань, але й культурних та звичаєвих;
- розширення словникового запасу за рахунок сленгу.
Проте поряд із зазначеними вище явними перевагами варто згадати й про недоліки такої практики. Залежно від конкретного спеціаліста, носія-іноземця, кожен навчатиме тієї мови та культури, яка знайома йому особисто у зв’язку з тим, що він народився та проживав у конкретній місцевості. Таким чином, є ризик вивчення мови дещо у звуженому аспекті, так би мовити однобоко. А коли мова йде скажімо про англійську мову та ще й у міжнародному аспекті, така практика взагалі може навіть нашкодити. Також носій мови-іноземець навряд чи не зможе доступно пояснити українському студенту певні мовні звороти своєї мови через відповідні українські фразеологізми та ідіоми, а що робити, коли в деяких ситуаціях такі відповідники взагалі можуть бути відсутні?
Крім того, якщо мова йде про іноземця, завжди варто поцікавитись, чому він вдався до викладацької практики, аби не трапилась така ситуація, що за терміном «native speaker» стоїть лише розмовна мова та незнання граматики.
Тож, вивчення іноземної мови це досить серйозний крок, до якого слід підходити зважено. Коректне розуміння терміну «носій мови» або ж «native speaker» допоможе не лише підібрати гарного фахівця в якості викладача, а й стати таким фахівцем у майбутньому тому, хто наразі лише навчається.
