Важливим є розуміння різниці між принципами творення звуків в китайській та рідній мовах. Це допоможе у постанові правильної вимови, уникненні або принаймні зменшенні поширених помилок та, як результат, кращому порозумінні з носіями мови.
Китайська мова налічує 21 ініціаль – приголосний звук. Усі вони класифікуються за різними критеріями:
- місце творення,
- спосіб творення,
- участь голосових зв’язок у творенні звуку.
Всі зазначені характеристики треба враховувати, порівнюючи звуки китайської та української мов.
Детальніше розглянемо способи творення звуків китайської мови порівняно зі звуками української мови:
- “b” – білабіальний (губно-губний), проривний, не придиховий звук. Характеризується як напівдзвінкий, тому і є результатом злиття звуків [п] та [б] української мови. Спочатку (в момент змикання губ) варто готува- тися до вимови [п] і власне під час утворення звуку вимовляти [б]. Слід пам’ятати, що під час вимови україн- ського [б] голосові зв’язки починають вібрувати на момент зімкнення губ, чого не має бути при вимові китай- ського “b”, слабка вібрація голосових зв’язок має початися власне під час вимови китайського звука [2, с. 78];
- “р” – білабіальний, проривний звук. “Р” є придиховим звуком, чим суттєво відрізняється від українського звуку [п], вимовляючись на сильному видиху (придих − це акустичний ефект у фонетиці, що характеризу- ється наявністю шуму під час видиху повітря). З точки зору української мови придих – це фактичне дода- вання звуку [х] до приголосного. Тому звук “р” схожий на сполучення звуків [п] [х] в українській мові. За місцем творення “р” схожий на український звук: м’яке піднебіння підняте й не пропускає повітря в носову порожнину. Голосові зв’язки під час творення звуку не напружені й не вібрують;
- “m” − білабіальний, назалізований, сонорний. Вимовляється схоже до українського [м], проте має довше звучання – м’яке піднебіння опускається й відкриває прохід до носової порожнини, тому цей звук має носове забарвлення [1, с. 18]. Губи мають бути менш напружені, ніж під час вимови українського звуку;
- “f” − лабіодентальний (губно-зубний), фрикативний, щілинний звук. Під час вимови кінчик язика лежить на дні ротової порожнини, а язик дещо відсунутий назад [1, с. 26]. Загалом цей звук майже ідентичний з українським звуком [ф], але його китайський аналог є більш інтенсивним і довшим;
- “d” − апікально-альвеолярний (зубний), проривний, не придиховий звук. Він також є напівдзвінким, має глухий початок, тому, змикаючи губи, треба готуватися до вимови [т] і власне в момент вимови вимовляти [д] [1, с. 46]. Таким чином, звук буде менш дзвінкий, ніж український [д]. Голосові зв’язки починають коли- ватися тільки під час вимови, не раніше, як у випадку з українським [д];
- “t” – апікально-альвеолярний, проривний, придиховий звук. Ідентичний з українським сполученням зву- ків [т] та [х]. Звук твориться внаслідок зімкнення, що утворюється між кінчиком та передньою частиною спинки язика із верхніми зубами та альвеолами;
