Цифрові технології внесли суттєві зміни у розвиток суспільства, показали альтернативні варіанти формальної та неформальної освіти, цим в першу чергу поставили виклик сучасному вчителю. Йому тому необхідно неперервно навчатися, розширяти власні пізнавальні можливості, реалізовувати потенціал, щоб урешті-решт мати актуальні знання та уміти впроваджувати їх в освітній процес. Загалом, це вимагає глибоких знань, широкого світогляду, ефективності не тільки учителя, а й учня. Лише у такій взаємодії породжується обмін знаннями, які не забуваються протягом тривалого часу.
Сьогодні для систем управління знаннями доступно багато технологічних компонентів, серед яких чільне місце відводиться Інтернет-програмам. Відповідні шари аутентифікації свідчать про безпеку таких систем. Бази даних та документів виступають сховищами для генерування цих знань. Такі знання можна отримати за допомогою різних носіїв інформації, а саме: тексту, графіки, анімації, звуку, відео тощо [1]. На відміну від традиційних засобів масової інформації, наприклад, книг, інформація, що знаходиться в електронному вигляді, може зберігатися без будь-яких форм спотворень, і до неї можна легко та швидко отримати доступ з будь-якої частини світу.
Змінився й сам спосіб здобуття інформації – папір поступився місцем екрану. Відповідно це призвело до змін у свідомості й мисленні, бо читання й сприймання друкованої інформації якраз і було спроможним задати певний ритм і структуру розумового процесу. Однак сьогоденний розвиток призвів до того, що екран став головним носієм тексту. Текст є одним з найефективніших компонентів донесення знань. Він передає те повідомлення, яке широко використовується у рукописних та друкованих засобах масової інформації. Більшість даних та інформації представлено саме через цей носій. Передати звичайне повідомлення без тексту неможливо. Вибір відповідних шрифтів та розмірів також важливий для розбірливості та естетичних ефектів. У цілому, сам текст використовується для виявлення важливих моментів, а його деталі – для пояснень та подальшого глибокого читання.
Ще одним компонентом мультимедійних систем є графіка, без якої текст не зможе утримувати увагу учня протягом тривалого часу. Важливим компонентом графіки є колір, який необхідно вибирати ретельно, щоб забезпечити ефективність сприймання. Людські очі реагують також на інтенсивність світла, про що треба пам’ятати при підготовці такого уроку. Не менш ефективним способом донесення знань є анімація, яка на відміну від тексту та графіки, залишається динамічною. Вона зазвичай набуває таких форм, як переміщення тексту, зміна зображень або рух анімації. Для створення таких об'єктів використовуються авторські інструменти.
У всіх формах словесного спілкування задіяний звук. Голос вчителя залишається головним при передачі знань. Він може бути представлений за допомогою комп’ютерів, а інтерфейс музичного інструменту та цифровий звук – в мультимедійних системах. Мультимедійна система вимагає використання мови, музики або спеціальних звукових ефектів. Якщо вона використовується для навчання, то повинна бути короткою, керованою та інтегрованою з іншими засобами масової інформації. Звук варто використовувати як доповнення до тексту.
Отже, застосування цифрових технологій в освіті дає змогу створити нові способи донесення знань, навчитись дистанційній взаємодії учителя й учнів, а також підвищити якість та ефективність навчання у цілому.
Список літератури
1. Концепція впровадження медіа-освіти в Україні // Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news
2. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови / А. П. Коваль. – К. : Вища школа, 1987.
