Коли я навчалася в школі, мені казали: "Якщо ти впевнена в тексті, нотах, в собі - ти не будеш хвилюватися". В той момент одразу і пробігає думка, і ти починаєш мандражувати.
Є факт: від хвилювання нікуди не дітися. Кожен артист, народний, заслужений, чи зовсім невідомий, початківець - хвилюються усі. Кожен по-своєму.
А ось як його не видавати, як його не показувати глядачу - це вже майстерність.
Хвилювання може допомогти, а може і навпаки забракувати все. Допомогає тим, що виділяються певні гормони, завдяки яким можна зробити фурор, наприклад у спорті, стрибнути далі, ніж раніше. А можна зазнати фіаско. Справа в тому, що потрібно пропустити "причину" хвилювання крізь себе, та розуміти і уяснити, що від хвилювання виступ може бути змащено, голос може деренчати, гойдатись, та взагалі не слухатись, бо "живіт" не буде тримати дихання, зробити не ті рухи, забути поклонитися, взагалі, ти захочеш втекти зі сцени, та почати плакати, що все зробив погано, через це саме хвилювання. З ним дуже легко впоратися, запитайте себе, чому я хвилююсь? Що не так?
Коли ви знайдете відповідь (а ви обов'язково її знайдете), ви впораєтесь і будете контролювати себе.
На сцені треба бути максимально зосередженим на справі, яку ти несеш: спів, танок, поема, акробатіка, тощо. Будь це іспит, вистава, конкурс, прослуховування.
Страх сцени - це психологічний бар'єр. По суті ми боїмося ні сцени, а того, що буде після неї. Це вже зовсім інша історія.
Після неї будуть обговорення, можливо оцінки, критика, самоаналіз. Буває так, що є тільки один шанс себе проявити. Журі, глядачі запам'ятовують тільки поразки та погані виступи. Як себе зарекомендуєш так і будуть тебе в подальшому сприймати.
Знаю багато людей, які непритомніли перед виходом на сцену, настільки хвилювались. Справа в тому, що треба отримувати задоволення від виступу, бо ця мить дуже швидко проходить. Згодна, що іноді йде все не так, особливо це буває, коли багато людей в коллективі, і велика відповідальність не тільки за себе, а й за весь коллектив. Треба вміти, треба вчитись впевненності, швидко знаходитись, імпровізувати, якщо збився - йти далі і ніколи не перегравати, чи переспівувати це місце, чи зупинятись, не можна показувати глядачу, що щось не так.
Велику підтримку грає саме глядач. Ніколи не знаєш, що тебе очікує, аншлаг, чи криза. Звичайно приємно, коли тебе слухають, уважно слухають, підходять після виступу та говорять приємні слова, критику. Зараз дуже часто виходиш і помічаєш, що хтось спить, хтось в телефоні, хтось сміється з тебе, і...розгублюєшся.
Якщо ти все це помітив - ти не зосереджений, ти не в образі, ти не готов для того, щоб виходити та робити свою справу, ти не готов вражати та чіпляти кожного глядача очима та запалювати їх, та змушувати уважно слухати твій месседж.
