Кольори у прадавніх людей
У первісному мисленні сформувалося розуміння основних видимих кольорів як категорій, що відображають світ, тобто кольор позначав зв'язок між космосом та людиною. Я вважаю, що ще до того, як людина навчилася добувати природні фарби, вона звертала увагу на природні зміни навколишнього світу, тобто день і ніч, біле і чорне, хаос і порядок. Порівняйте давньоєгипетський міф про створення та Біблійний: "Земля ж була безвидна і порожня, і темрява над безоднею" / Первозданний хаос - океан Нун, звідки вийшов Ра, бог Світла, подібно до того, як у Біблії світло стало другим творінням.
Ці первісні кольори, Білий і чорний, були не тільки пов'язані з магією (наприклад, білою або чорною), ритуальним комплексом, а й символізували, приміром, жалобу, звісно нею не обмежуючись. Білий колір увійшов до багатьох легенд і казок - Біловоддя, біла водяна лілія Єгипту, біла борода або шапка, вираз "світла божого не бачити", і десятки аналогічних порівнянь світла з чистотою, праведністю, невинністю, добром укоренилися у свідомості людей. Крім видимого небесного, білий був важливим тілесним кольором чоловічого сімені та жіночого молока. Чорний, відповідно, володів протилежним змістом, наприклад не тільки злом, пеклом, руйнуванням, а й відсутністю життя - смертю або сном, внутрішніми переживаннями, згадаймо, що багато ритуалів містили в собі закопування. Пори року відображають і зміну кольорів: від вмирання взимку (чорний), яскравого жовтого сонячного відродження, зеленого літа або червоного листя осені. Червоний також відображав агресію, кров (наприклад кров пролита Осірісом), небезпеку, напругу, пристрасть, успіх, могутність, вогонь тощо. Червоний символізує життєву силу в Ісламі. У Ненців світ поділявся на білий небесний, червоний серединний і чорний підземний. Червоний, пов'язаний зі словом хрест-вогонь, відображаючи хрещення та ідею пре-красного. Одяг єгипетських жерців забарвлювали в синій колір, з яким пов'язували холод північні народи. Багато дорогоцінних каменів або кольорів добували далеко від Єгипту і ввозили, наприклад, з Афганістану, що свідчить про важливість застосування їх у культурі. Сонце - Ра, золотий колір і метал золото зумовили взаємоперетин важливості й сакральності цього кольору (напр. Людовик XIV, король-сонце, а пурпуровий загалом - царствений колір), ми говоримо про золоте серце, золоту ауру (яку спостерігали в Ямвліха, Плотина та Порфирія), золоту рибку або яблучко у казках, та й дитина в нас просто золотко. І до сьогодні ми використовуємо кольори не тільки при виборі одягу, а й шпалер на кухню...
Кольори у музиці
Ще кроманьйонці використовували три згадані кольори - чорний, білий і червоний. Хоч як дивно, але й у музиці ці кольори були основними, оскільки в середньовічній нотації використовували червоні лінії або червоні позначки у квадратній нотації. Тоді ж розуміли тотожність тексту музиці й голосу, але були також і унікальні та більш конкретні трактування, твори, де якщо текст говорив про пітьму чи смерть, то ноти були чорними (ромби), про світло - незафарбованими, тобто половинними, і т.д. Приклад - загадковий канон Бода Кордьє "З компасом я складений", де червоні ноти вказують на пропорції мензуральної нотації. Червоний використовувався для позначення змін метричної цінності напр. між Longa і breve, нотаток, заголовків.
У трактаті Майкла Скота (13 ст.) ідеться про чотирилінійний нотний стан, з червоними, можливо, жовтими (слово zalla неможливо перекласти) або свинцевими лініями. В одному з рукописів Ватикану (див. статтю Крістіана Мейєра Musica est indita nobis naturaliter : Musique speculative et philosophie de la nature, 2005) йдеться про вплив Арістотеля на теорію зв'язку інтервалів і кольорів. Як відомо, у середні віки основними кольорами були чорний і білий, а інші кольори утворювалися з них шляхом пропорційного убування основних кольорів. Так і автор цього трактату зіставляє крайні кольори чорний і білий з діапазонами співу (низьким-важким-grave і високим-aigu), що є протилежностями, звідси середні кольори виводяться згідно з їхніми пропорціями, подібно до пропорцій інтервалів. Червоний - 2:1, золотий 3:1, блакитно-зелений 4:1, зелений 4:3, фіолетовий 3:2. Пропорціями визначали співвідношення подібних за своєю суттю речей - інтервалів, ароматів, ваг, смаків і навіть швидкості руху тіл або структур душі, гармонійно поєднаної з чотирма елементами тіла.
У трактаті Вінсента з Бове (1184 – 1264) Speculum doctrinale знаходимо порівняння плавного переходу голосу по регістрам з плавністю кольорів веселки, де немає чіткої межі переходу одного коліра у інший. Також я знайшов у анонімному трактаті 14 ст. «Різниця між Музичними кольорами та Обладунками Героїв» порівняння шести кольорів з кольорами озброєння (Niger, Albus,Rubeus,Blodius,Viridis, Glaucus), що виростувуваються у геральдиці - чорний, білий, червоний, синій або фіолетовий, зелений, вогняно-жовтий або красний. Ще Гвідо Аретинський писав "Нічого дивного, якщо слух тішиться розмаїттям звуків, зір тішиться розмаїттям фарб, нюх підбадьорюється розмаїттям запахів, а язик тішиться мінливими ароматами. Бо так через вікно тіла солодкість приємних речей входить у чудові глибини серця. Ось чому, як і при певних смаках, кольорах і запахах, або навіть при вигляді квітів, здоров'я як серця, так і тіла або зменшується, або збільшується". Тобто розмаїття кольорів можна назвати синонімом багатоголосся та вказівником на символіку світла, що відбивалося у численних церковних коштовностях та прикрасах у готичному храмі, оздобленому кольоровою мозаікою...Вінченцо Галілей описував забави композиторів, які забарвлювали голоси в різні кольори. У музиці колір визначався в основному як риторичний, або такий, що означає хроматику (chroma-кольоровий).
У музиці та алхімії, в перетині яких була утворена Алхімічна меса М.Цибіненсіса, можливо, йдеться про червоний камінь-карбункул, що перекладається з латинської як "горіти", "сяяти", символічно віддзеркалюючи червону кров розіп'ятого Ісуса. І навіть можливий блакитний колір цього каменю асоціюється з ляпісом, небом, сакральним каменем Єгипту. Після дослідів із призмами, теорію Ньютона про веселку, світло та веселка перестали бути загадкою, однак веселка як символ Заповіту між людьми та людством, включно із сіма її кольорами як подоба семи нот залишалися важливим нагадуванням загальної гармонії. Так, теорія кольорів у мистецтві розвивалася в "Досвіді про безумовні знаки в мистецтві" (1827) Д. П. Гумберта де Супервіля (1770-1849), Дідро («Мої незначні думки про колір»), Роже де Піля («Діалоги про колір»), Й.В. Гете («Вчення про колір»), колірної теорії Скрябіна (яка поєднує кольори веселки, чакр і тональностей), який успадкував семиричність Індії та Вавилону, заломлену у вченні О. П. Блаватської, спадкоємиці Рюриковичів-Долгоруких.
Представлені сім кольорів можуть бути ототожнені і з сімома струнами ліри Орфея, яка символізувала і сім планет. Крім Скрябіна і Корсакова, кольоротональні вподобання були й в інших композиторів, засновані на особистих фізіо-психологічних трактуваннях.Синестезія, як змішання звуку і кольору, хоч і рідкісна, але можна пригадати, що й тональності самі по собі означали історично певні настрої, які сягають корінням в естетиці стародавньої Греції, а саме - етосу ладів. Тоді ж Емпедокл зіставляв чотири кольори із чотирма елементами - повітрям, водою, землею та вогнем. Розвиток кольорового слуху на сьогодні не є "необхідним" завданням для кожного музиканта, достатньо пам'ятати значення тональностей, вироблених як у давнину, так і в епоху Бароко. Кольори зіставлялися якомусь темпераменту людини, а самі темпераменти зазвичай відповідали одному з чотирьох ладів у музиці.
Кольори у Біблії
Для музики, підпорядкованої ритуалу впродовж тисячоліть, у т.ч. і християнському, характерне успадкування духовних традицій навіть у заломленому вигляді і в сучасних творах, несучи ту генетичну спадщину пошуку духовної досконалості. Музика допомогала християнам навіть у медитації (містикам, які добре володіли музикою, Мехтильда з Гакеборна - «Соловей Гельфти»), але кольори, як спадок творення світу не завжди були важливими, оскільки світло Бога, наприклад, лише один із його проявів. Однак саме концепція втраченого світла була визначальною у гностиків, схожу ідею бачимо у луріанській кабалі. Веселка Ноя символізувала порятунок та добробут людства.
Синє небо було важливим у монголів, християн, а й інших культурах, відбиваючи вічність. Зелений відображав зелені рослини весни-літа, означаючи життя або юність, квіти - прообраз Воскресіння. Музику та біблійні кольори поєднує і порівняння чотирьох покривал Скінії (purpura, byssus, hyacinthus, coccus) з числом ладів і чеснот, які знаходимо в трактаті Амеруса. Коротко – червоний це колір глини, з якого зробив Бог першої людини, або мучеництво, Жовтий це колір випробування та очищення. Блакитний – колір зцілення та символ Слова-обіцянки та присутності Бога, смирення, істини, символ Царства небесного, зелений – колір безсмертя, пурпуровий це колір священицтва, колір духовного сходження. Тобто треба пам'ятати, що музика несе відбиток духовного пошуку та християнської традиції.
