Основою майстерності піаніста будь-якого віку є техніка: як учня-початківця, так і концертуючого виконавця. Тому питання пов’язані з вдосконаленням технічних можливостейм музикантів завжди залишатимуться актуальними.
В процесі вивчення гам та арпеджіо старшокласники набувають вміння чути та грати в різних тональностях: на практиці оволодівають системою кварто-квінтового кола, аплікатурою, активними рухами пальців, здатністю охоплювати одним вольовим зусиллям групу звуків, пристосовуватися до чорно-білого рельєфу клавіатури.
Щоб забезпечити рівність руху гами вверх у правій руці потрібно спокійно, поступово але швидко підвести 1-ий палець до клавіші, яку він повинен натиснути. Так само спокійно, але швидко, у виконанні гами вниз 3-й і 4-й пальці правої руки в момент натискання 1-им пальцем попередньої клавіші мають опинитися над своїми. В грі довгих арпеджіо підведення 1-го пальця відбувається за тим же принципом. З приводу забезпечення рівності у виконанні дуже цікавими нам видаються міркування Н.Перельмана. Він вважає, що рука піаніста має 6 пальців: 1-2-3 і 3-4-5. Перші важкі, але вільні, другі легкі, але скуті. Третій палець має дві іпостасі: в першій він вільний, в другій залежний. Для того, щоб пальці грали вирівняно, необхідно: важкими торкатися легше, легкими – важче. Досягнувши рівності звучання, учень отримує можливість зосередитись на роботі над звуком, тембром, динамікою, артикуляцією та швидкістю темпу.
Вчити гами можна по-різному. Приміром, Є.Ліберман пропонує гру forte, marcato, piano, leggiero; crescendo вверх, diminuendo вниз і навпаки; в артикуляції legatissimo або poco legato і т.д. В.Сафонов вважає доцільним вивчати гами у різних ритмічних варіантах, зокрема, самостійно створених учнями.
Н.Перельман рекомендує спробувати «виконати до-мажорну гаму без усіляких агогічних та динамічних хитрощів – рівним звуком: 1)вольовим, 2)розслабленим (так-так!!!), 3)власним, 4)покірним, 5)скорбним, 6)радісним, 7)тремтячим, 8)різким, 9)пошепки, 10)криком. Але тільки не наспівним, цим ми займаємося вдосталь». Використання вищезазначених способів вивчення гам та арпеджіо перетворює їх на матеріал для художньої роботи.
Педагогами-піаністами (Й.Брамсом, О.Бартоком, Ганоном, О.Корто, В.Сафоновим, К.Черні та ін.) створено чимало збірок вправ.
Корисними та доступними для вивчення дітьми є етюди К.Черні op.299, "50 маленьких етюдів" та ор.740; О.Лешгорна op.66; І.Крамера, М.Мошковського та ін.
Позиційнара базується на мисленні позиціями. Ознакою позиції є незмінне положення 1-го пальця. Позиційне мислення допомагає правильно організувати рухи руки, при яких пальці отримують можливість бути більш зібраними та точними. Сутність позиційної гри полягає у мисленнєвому розділенні складної структури пасажів на ряд простих груп, що виконуються за допомогою руху руки. З’єднання декількох позицій великої послідовності здійснюється шляхом м’якого напівлегатного зісковзування руки та перекладання 1-го пальця. Такий спосіб гри дозволяє запобігти зайвим рухам кисті та ліктя, адже перекладання 1-го пальця, на відміну від підкладання, не вимагає від руки повернення в попереднє положення. Крім того, увага розподіляється більш раціонально: вона зосереджується не на кожній ноті, а на виконанні однієї, а з часом, і декількох груп. При зміні позицій дуже важливо, щоб рука опинялася одночасно над всіма нотами наступної позиції, долаючи при цьому якомога коротший шлях. Успішному перельоту руки на нову позицію сприяє легке відштовхування від останнього звуку попередньої.
Освоївши позиційну гру, можна починати працювати над методом технічного фразування. Цей метод є більш складним, порівняно з позиційною грою, але так само, як і позиційна гра він допомагає полегшити учням оволодіння складною фактурою. Сутність технічного фразування полягає в переосмисленні нотного малюнку віртуозного пасажу з метою його розділення на ряд простих груп-фраз, виконання яких дає відчуття м’язової зручності. Метод технічного перегрупування допомагає знаходити такі рухи рук, які ставлять пальці в найбільш сприятливе, зручне положення для гри. Наприклад, якщо учень, виконуючи 4-х-нотні фігури мимовільно акцентує перші звуки кожної групи, а решта звучать нерівно й нечітко, доцільно запропонувати йому мислити початок піаністичних фігур не з першого звуку, а з другого, тобто, в ямбічному викладенні. Таке технічне перефразування дозволить легко позбутися наявних недоліків та запобігти новим, якщо учень виконуватиме технічну фразу на одному «диханні» (об’єднуючим рухом руки), на початку групи допомагатиме пальцям вагою руки, а на стиках груп своєчасно скеровуватиме руку на наступну групу.
Пошук зручного в технічному відношенні фразування починається тоді, коли конкретні труднощі не тільки виявлені, а й усвідомлені. Різка зміна позицій, зміна напрямку руху, стрибки на великі інтервали, широке розташування, складності в середині позиції, нерівність у звучанні через слабкість деяких пальців, неможливість досягти потрібного темпу – ось далеко не повний перелік причин, за яких доцільно застосовувати метод технічного фразування. Варто підкреслити, що використовувати у навчальному процесі позиційну гру, метод технічного фразування, різноманітні ритмічні, звукові, штрихові та темпові варіанти слід розумно, обережно й диференційовано, зважаючи на особливості фактури і кожного конкретного учня: тільки тоді вони виявляться дійсно корисними.
