Творчість та біографія Миколи Куліша

Микола Гурович Куліш (1892-1937) – український драматург, представник «Розстріляного Відродження». 

Народився 18 грудня 1892 року в с. Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз Херсонська область) у бідній селянській родині.

• 1901-1905 рр. – хлопець навчався у сільській школі в Чаплинці. 
• 1905-1909 рр. – навчання у вищій початковій школі в Олешках.
• 1909-1913 рр. – здобуття освіти у приватній гімназії в Олешках. Із тодішніх захоплень у літературі – Сократ, Платон, Шекспір, Шиллер, Байрон, Шевченко і Достоєвський, на дозвіллі – Євангеліє від Іоанна. 
• 1914 р. – М. Куліш надіслав документи до Новоросійського університету на філологічний факультет, його зарахували на перший курс. Проте університетська освіта не відбулася: почалася Перша світова війна і юнака було мобілізовано.
• 1915 р. – М. Куліш закінчив школу прапорщиків та вирушив на фронт. Воював під Вільно, на Волині та в Галичині. 
• 1917 р. – розпочався суспільно-політичний шлях М. Куліша. Його обрали депутатом на військовому з’їзді Західного фронту, що відбувався у Луцьку. Цього ж року М. Куліш повернувся до своєї родини в Олешки. Він організував у Дніпровському повіті культурно-політичне українське товариство «Просвіта», працював міським головою. 
• З липня по листопад 1918 р. – за політичну діяльність і погляди драматурга було вперше заарештовано та ув’язнено на 5 місяців. Він був відомою громадсько-політичною постаттю в Дніпровському повіті. М. Куліш прагнув до об’єднання сил соціалістичного спрямування й докладав чимало зусиль до створення союзу лівих партій. 
• У липні 1919 р. – драматург офіційно вступив до партії більшовиків. У період активізації національно-громадянської війни керував у Херсоні формуванням Дніпровського селянського полку. Події 1917-1920 рр. в Україні М. Куліш оцінював як логічне продовження її попередньої національно-духовної історії. У більшовицькому русі відстоював платформу, що одержала назву «націонал-комунізму». На українському півдні М. Куліш був визнаний військовим діячем, про якого говорили, що «у громадянську війну тут у нас, на Херсонщині та Одещині, командував полком і творив чудеса хоробрості» [Ю. Смолич. Розповідь про неспокій. Частина перша – К., 1968, c. 52]
• 1922 р. – працював у системі губернської освіти в Одесі. Переймався проблемами організації та розвитку національної школи, у якій пріоритетними ставали формування української культури, ментальності, національної гідності. 
• 1925 р. – М. Куліша обирали на посаду шкільного інспектора Наркомосвіти УРСР. Митець переїхав до Харкова. З-посеред товаришів та колег з’явилися М. Хвильовий, О. Вишня, О. Довженко, Л. Курбас, П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан, Ю. Яновський, Ю. Смолич, Г. Епік, О. Досвітній, М. Яловий, А. Любченко, М. Йогансен, І. Сенченко, О. Слісаренко та інші. Співпрацюючи разом з Миколою Хвильовим, Михайлом Яловим у ВАПЛІТЕ, драматург гостро виступав проти формальної українізації, підставляючи цим себе під удар. Не раз на різноманітних творчих зборах йому закидали надмірну захопленість національною проблемою.
• 1928-1929 рр. – ліквідація літературних організацій «ВАПЛІТЕ» і «Пролітфронт» та згортання політики українізації. 
• 8-11 червня 1929 р. – відбувся Всеукраїнський театральний диспут у Харкові, де попри настанови партійних можновладців УРСР, Лесь Курбас і М. Куліш відстоювали авангардистське розуміння театру.
• 1933 р. – драматург дуже важко пережив самогубство свого друга Миколи Хвильового. Лесь Курбас був заарештований, «Березіль» закрили, М. Куліш опинився без заробітку і під постійним наглядом.
• 14 червня 1934 р. – М. Куліш був виключений з партії як контрреволюціонер. 
• 7 грудня 1934 р. – М. Куліша заарештували, звинувативши в належності до сфабрикованого владою Всеукраїнського терористичного центру, і відправили на Соловки. Митець був страчений в урочищі Сандормох. Його останній лист до родини датований 15 червня 1937 р.

Творчий шлях драматурга

Під час навчання в Олешківському училищі з’являються перші спроби пера. Творчі пошуки М. Куліша складалися з дошкульних віршів, фейлетонів, епіграм, гострих статей, сатиричних поем. 

У 16 років Микола почав захоплюватися театром. 

• 1914 р. – митець брав участь у «Гуртку шанувальників драматичного мистецтва», який поставив у літньому театрі українську комедію «Хатня революція».
• 1921-1922 рр. – створив цикл документально-психологічних нарисів «По весям и селам» та інші про складні й драматичні проблеми сільської школи на півдні Україні. Тут автор використав прийом різнорівневих контрастів, який згодом перейде і в драматургію. 
• 1924 р. – під час перебування в Одесі драматург увійшов до складу письменницької спілки «Гарт», відвідував заняття її художньо-літературної студії, захоплювався естетичними ідеями літературного угруповання М. Хвильового «Урбіно». Цього ж року митець завершив п’єсу «97», навіяну подіями голодного 1921 р., – і з маловідомого літератора став знаменитим драматургом. П’єса була поставлена Г. Юрою в Харківському театрі ім. І. Франка та з успіхом йшла протягом 1924 р. в українських театрах.
• 1925 р. – митець переїхав до Харкова, де відбулося безпосереднє знайомство з представниками різноманітних мистецьких і художніх напрямків, течій. Розпочинається плідна багаторічна співпраця з театром «Березіль» та його режисером-концептуалістом Лесем Курбасом. Саме Лесь Курбас став основним постановником п’єс М. Куліша. Драматург створив п’єсу «Комуна в степах». Перший же рік харківського життя приніс три прекрасні твори: драму «Зона», інтермедію «Хулій Хурина» та комедію «Так загинув Гуска». Микола Куліш шукав нових форм драми, показував свій комедійний талант. «Комуна в степах» і «Прощай, село» (1923–1930, опубліковано під назвою «Поворот Марка»1933) склали трилогію про життя пореволюційного села.
• У листопаді 1926 р. – М. Куліша обрали другим (після М. Хвильового) президентом літературного об’єднання «ВАПЛІТЕ» (Вільна академія пролетарської літератури). Драматург обіймав цю відповідальну літературну посаду до 1928 р., замінивши попередніх лідерів М. Хвильового, М. Ялового та О. Досвітнього. Заснував Українське товариство драматургів і композиторів (1926-1931). 
• 1928 р. в театрі «Березіль» поставили п’єсу «Народний Малахій», що справила на глядача величезне враження. Драматург-новатор органічно поєднав традиції експресіонізму, романтизму і бароко. Напередодні 1930 р. п’єса була заборонена.
• 1928-1929 рр. – Л. Курбас готував до вистави комедію «Мина Мазайло». Але постановку теж заборонили. Дивом М. Кулішеві вдалося надрукувати п’єси «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» у «Літературному ярмарку» 1929 р. Після того драматичні твори Куліша вже не могли так легко потрапити на українську сцену. Була категорично заборонена до постановки «Патетична соната».
• 1933 р. М. Кулішеві вдається поставити у «Березолі» свою нову п’єсу «Маклена Граса», оминувши в ній національні теми. Але завуальованість тематики була дуже швидко «прочитана» цензурою, і цю п’єсу заборонили так само, як і попередні.

Значення творчості М. Куліша в українській літературі

За 11 років безперервної драматургічної практики (1923-1934) М. Куліш створив майже півтора десятка п’єс. Це «97» (1924), «Комуна в степах» (1925), «Отак загинув Гуска» (1925), «Хулій Хурина» (1926), «Зона» (1926), «Народний Малахій» (1927), драматичний етюд «Легенда про Леніна» (1927), «Колонія» (1927), «Мина Мазайло» (1928), «Закут» (1929), «Патетична соната» (1929-1931), «Вічний бунт» (1932), «Прощай, село» (1933), «Маклена Граса» (1933). З-поміж творів, які не дійшли до сьогодення й вважаються втраченими: п’єси «На рыбной ловле» й «Такі», кіносценарій «Парижком», оповідання «На край світу», «Бога зневажив» та інші, незавершений роман, який митець прагнув переробити у кінороман. 

На творчості митця позначилися цінності того інтелектуального кола, що його створював навколо себе М. Куліш, мешкаючи у Харкові. Вплив «харківської еліти», до якої входили Л. Курбас, М. Хвильовий, П. Тичина, Остап Вишня, М. Яловий та інші відобразився на п’єсах драматурга розширенням проблемного діапазону, збагаченням художньої палітри, пошуками прийомів поєднання реалістичної та модерної традицій, посиленням соціокритичних настроїв. Особливу роль у художньому розвитку М. Куліша зіграла взаємодія з митцем-інтелектуалом Л. Курбасом. Г. Семенюк наголошує на тому, що «саме завдяки творчій і життєвій дружбі двох талантів – драматурга Миколи Куліша і режисера Леся Курбаса – 1 другій половині 20-х років розпочався в Україні драматичний і театральний ренесанс» [Г. Семенюк. Українська драматургія 20-х років – К., 1992, c. 56]

В історію української драматургії М. Куліш увійшов як новатор, творець «необарокової драми» з елементами романтики й експресіонізму. М. Куліш вдається до ритмізації прози, ліризму, створення розірваних сцен, вдало поєднує трагічне і комічне, гумор і патетику.

Цитати, присвячені постаті й творчості М. Куліша

Гострий гоголівський профіль, чорнильна щіточка вусів, нервові, але стримані рухи. І тільки очі були такі мінливі, такі щедрі, що через них ставало видно, яке складне, напружене, суперечливе життя кипить глибинах цього незмірно багатого людського єства.

Микола Бажан

Я вважаю п’єсу «Мина Мазайло» за виключну річ, як і взагалі Куліша я вважаю за геніальну людину!

Лесь Курбас

Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шіллером, або Мольєром і Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних, а з того, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба що з Піранделло.

Юрій Смолич