Ми гадаємо, що знаємо про поезію все, що ліричні твори сприйняти і зрозуміти набагато простіше, ніж прозові. Але насправді про вірш ми не знаємо зовсім нічого, тому що в його основі лежить не подія, а почуття. А чужа душа, як відомо, темний ліс.
Вірш – як айсберг. Ми сприймаємо і можемо сприйняти тільки те, що лежить на поверхні. Щоб побачити картину цілісно, необхідно глибоко пірнути, чим і займаються дослідники й літературознавці. Залишимо їм це непросте завдання і спробуємо розібратися в тому, що не приховане від ока кожного читача і становить верхівку айсбергу.
Перш за все варто пам’ятати, що в поезії немає жодної теми, тільки мотиви! У поезії немає сюжету – лише почуття, емоції, враження. В поодиноких випадках можна говорити про ліричний сюжет (коли у вірші є окремі елементи сюжету).
Мотивів може бути кілька, а провідний, основний мотив, який у ліричному творі найвідчутніший, називають лейтмотивом. Звернемося за прикладом до незглибимої спадщини нашого Каменяра, Івана Яковича Франка, зокрема предметом нашого – дуже поверхневого – аналізу буде вірш, який виноситься програмою на ЗНО з української літератури, «Чого являєшся мені у сні?».
У цій поезії можна виокремити кілька мотивів: біль і туга ліричного героя через нещасливе кохання (це лейтмотив); протиставлення сірої і суворої дійсності чарівним митям сновидінь, в яких здійснюються найзаповітніші бажання; холодне, а подеколи й жорстоке нехтування гордою і примхливою жінкою закоханого в неї чоловіка; митець і суспільство.
Із мотивами, думаю, все зрозуміло: вони наскрізь пронизують канву вірша і дуже помітні в антитезах (протиставленнях): Чого являєшся мені / У сні? – В житті мене ти й знать не знаєш, / Ідеш по вулиці – минаєш; Чому звертаєш ти до мене / Чудові очі ті ясні, / Сумні, / Немов криниці дно студене? – Вклонюся – навіть не зирнеш / І головою не кивнеш; Чого являєшся мені / У сні? – О ні! / Являйся, зіронько, мені / Хоч в сні; Так най те серце, що в турботі, / Неначе перла у болоті, / Марніє, в’яне, засиха – Хоч в сні на вид твій оживає.
Складніше з ідеєю. Що таке ідея твору і чим вона відрізняється від теми (мотиву)?
Тема (мотив) – це те, про що розповідається у творі або почуття, які в них оспівуються; ідея – це те, для чого розповідається, яку мету ставить автор, пишучи твір, до чого закликає, спонукає, на чому наголошує. Ідею визначити набагато складніше. Те, що в поезії І.Франка йдеться про почуття, навіяні нещасливим коханням, зрозуміло кожному навіть при поверхневому ознайомленні. Але для чого поет створив цей вірш? Тільки для того, щоб висловити власні почуття? Така відповідь неправильна з огляду на протиставлення «автор-ліричний герой», про яке ми поговоримо трохи пізніше. Треба шукати іншу відповідь. Можливо, з дидактичною метою, тобто, щоб чогось навчити читачів? Але почуття – це не раціо, людина над ним не владна. Ліричний герой у поезії не може побороти страждань, жодні аргументи йому не допоможуть. Він може тільки прийняти свій біль і навчитися жити з ним.
Проблема ліричного героя поезії «Чого являєшся мені у сні?» в запереченні. Він намагається відвернутися від коханої хоча б у сні, якщо не може забути її наяву. Ставить риторичні питання: «Чого являєшся мені у сні?», якими наскрізь прошитий твір, на яких він, так би мовити, побудований. Ліричний герой намагається переконати себе, що йому не потрібна жінка, яка ним відверто нехтує, принижує його, вважає негідним навіть слова привітання. Вона мовчить у сні так само, як і наяву. Але у сні це мовчання породжене соромом, наяву – зверхністю і гординею. Ліричний герой намагається прогнати її зі свого сну – але він цього зробити не здатний. Чоловік безпорадний, немічний перед силою кохання, яка вже тривалий час мучить його, загрожує звести з розуму.
Полегшення приходить тоді, коли ліричний герой все приймає: себе, власні почуття, нікчемність і водночас велич коханої, біль, гнів, пристрасть, навіть гріх. Він більше не проганяє образ дорогої жінки і стає трохи щасливішим від того, що знаходить солодке забуття у снах – таке, яке неможливо знайти в житті.
Це і є ідеєю поезії: вміння зрозуміти, прийняти і визнати власні почуття, навіть якщо боляче.
Для того, щоб зрозуміти поезію, щоб правильно визначити лейтмотив і сформулювати ідею, потрібно поставити до твору багато запитань і дати на них відповіді, вести із самим чи самою собою так звану евристичну бесіду, коли, відштовхуючись від того, що ми вже знаємо, поступово усвідомлюємо і вивчаємо нове для нас. На прикладі вірша «Чому являєшся мені у сні?» це може виглядати так:
1. Чому ліричний герой дорікає своїй коханій? – Бо вона приходить у його сни.
2. Він не хоче бачити її у своїх снах? – Хоче, але не зізнається в цьому.
3. Чому він у цьому не зізнається? – Бо йому боляче.
4. Чому йому боляче? – Бо його почуття нерозділене, в житті кохана ставиться до нього з погордою.
5. А у сні? – У сні вона сумна і мовчить.
6. І він все одно її проганяє? – У кінці поезії він таки приймає її, дозволяє приходити у сни.
7. Чому він усе-таки це робить? – Бо так почуває себе трішки щасливішим.
Мотивами поезії будуть кілька речень, сформульовані на основі всіх цих запитань, а ідеєю – речення, побудоване на основі ключових слів: дорікає, не зізнається, боляче, приймає, щасливіший.
Тепер з’ясуємо, хто ж такий ліричний герой. Ліричний герой – це особа, від імені якої висловленні почуття чи думки у творі. Його дуже часто ототожнюють із автором, але це неправильно. Ліричний герой статичний. Це означає, що почуття чи думки, які він передає у творі, не змінюються для нього: ліричний герой поезії Франка «Чого являєшся мені у сні?» постійно закоханий в одну й ту ж жінку, постійно страждає, перебуває у стані неприйняття, та врешті приймає власне почуття. Некоректно ототожнювати його з автором, бо: по-перше, ми не знаємо напевне, чи справді переживав автор подібний стан душі, чи це лише художній вимисел; по-друге, навіть, якщо автор поезії відчував щось подібне, з часом його погляди і почуття могли зазнати змін, бо, на відміну від ліричного героя, автор динамічний, він живе, удосконалюється чи деградує, переживає нові захоплення, розчаровується, знаходить інший ідеал. Можливо, це пояснення банальне, але автор поезії «Чого являєшся мені у сні», І.Франко, цілком вірогідно через деякий час все-таки забув предмет свого нещасливого почуття і покохав іншу жінку. З цього погляду вживання терміну «автор» у значенні «ліричний герой» зовсім не актуальне.
Для того, щоб до кінця зрозуміти поняття «ліричний герой», уявіть, що за твором, поезією І.Франка, зняли фільм. Ліричним героєм буде актор, який виконує у фільмі роль Франка. Автор залишиться автором. Тут доречно згадати термін «ліричний персонаж». Ним у фільмі буде кохана ліричного героя, яка являється йому у сні. Думаю, більш детально пояснювати не потрібно.
Що ж до ролі художніх засобів у поезії, то про це можна написати не одну кандидатську дисертацію. Важливо розуміти, що тропи – невід’ємні складові поезії. Проте бувають винятки. У вірші Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати» не має жодного!!! художнього засобу. «Вишневий» - це не епітет, слово вжите у прямому значенні (садок, у якому ростуть вишні, тому вишневий). Буває навпаки, що поезія – одна суцільна розгорнута метафора. Особливо часто до такого прийому вдаються поети-постмодерністи.
Важливо розуміти, що аналіз поетичного твору не є повним, якщо не згадано про художні засоби. Так, у поезії «Чого являєшся мені у сні?» є такі тропи та фігури поетичного синтаксису: епітети (чудові, ясні, сумні очі; німі уста; золоте диво; молоде щастя; страшний гріх); метафори (докір, страждання, бажання займається і тоне на устах; моє ти серце надірвала і з нього визвала одні оті ридання голосні – пісні; свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні; серце марніє, в’яне, засиха, оживає, грає, віддиха, зазнає щастя, гріха); порівняння (очі, немов криниці дно студене; докір, страждання, бажання, мов зарево червоне; серце, неначе перла у болоті); гіперболи (люблю без тями), риторичні запитання (чого являєшся мені у сні?; чого звертаєш ти до мене журливі очі ті ясні?), риторичні оклики (О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні!), риторичні звертання (зіронько)
Художні засоби перетворюють текст на поезію, додають образності, роблять вірш милозвучним, є показниками індивідуального авторського стилю. У творчості багатьох митців спостерігаємо наскрізні художні засоби, які трапляються в низці їхніх творів. Наприклад, у поезіях Богдана-Ігоря Антонича частим є образ весни, епітет «зелений», які символізують час розквіту, молодості, юності, краси, єднання людини з природою.
І пам’ятайте: в аналізі поезії найважливіше осягнути її душею, пропустити крізь серце. Без цього не буде ні розуміння, ні сприйняття.
