Вікова криза – певна стадія розвитку дитини, яка характеризується чіткими психофізіологічними, емоційними факторами дорослішання. Період людського життя з дитинства до настання юності вважається психологами найбільш гнучким, мінливим, оскільки етапи стабільності чергуються переважно з яскравими, бурхливими проявами протесту. Поведінкова нерівномірність, хвороблива зміна моделі взаємодії з соціумом – закономірне явище формування особистості.
Що таке вікова криза? Які існують види вікових криз?
Перебіг стабільних станів проходить гладко й непомітно. Дитина розвивається поступово, отримує нові знання та навички неквапливо. Такі періоди дитячого віку не викликають у батьків побоювань, мало привертають увагу оточення. Однак подібна помірність різко змінюється емоційно вируючою поведінкою, різноманітними перепадами настрою, які транслюють посил протесту, незгоди. Перехід від одного етапу до іншого супроводжується проявами конфліктності, впертості, агресії.
Дитячі кризи лежать в основі стосунків дорослого і дитини. Аби спрямувати внутрішній злам дитячої психіки у потрібне, творче русло, батькам слід навчитися розпізнавати типи криз, вибудовувати з дітьми довірливі стосунки.
Відомі психологи Е. Келер, Л. Виготський, К. Поліванова вивчили особливості дитячих кризових станів, виявили симптоми конкретних періодів, методи мінімізації негативних реакцій. Найчастіше періоди розвитку людини у ранньому віці передбачають 6 переломних етапів становлення інтелектуально-особистісних якостей дитини-підлітка:
- Криза новонародженості;
- Криза першого року життя (криза немовляти);
- Криза 3-х років;
- Криза 7-ми років;
- Криза 13-ти років (підліткова);
- Криза 17-ти років (юнацька)
Дані вікові вказівки є відносними, середньостатистичними. Кризове зрушення може настати рік-півроку пізніше чи раніше за вказані роки.
Криза новонародженості
Народившись, дитина відділяється від материнського організму фізично, хоча психологічно сильно прив’язана до матері. Малюк, слабкий і абсолютно безпомічний, переживає кризовий шок. Звичне внутрішньоутробне середовище існування замінюється на самостійне життя поза організмом матері.
Психіка новонародженої дитини – це набір вроджених безумовних рефлексів, що виникають у відповідь на зовнішні подразники. Малюку треба освоїти незвичний спосіб харчування, дихання, сприйняття яскравого світла, гучних звуків, навчитися упізнавати голоси батьків, усвідомлено реагувати.
Адаптаційний період новонародженого триває близько 1-2 місяців. Батьки зобов’язані максимально оточити малюка турботою, увагою. Налагодити психоемоційний контакт – головна ціль для комфортного розвитку дитини, пізнання довколишнього світу.
Формування комунікації відбувається через встановлення зорового контакту матері і дитини. Утримуйте фокус уваги новонародженого, переміщуючи обличчя. Підкріплюйте отриманий зв’язок ласкавими словами, посмішкою, які допомагають продовжити встановлене спілкування.
Безпосередня емоційна взаємодія «малюк – мати/батько» створює у дитини радісний настрій, підвищує активність, що стає необхідною основою розвитку рухів, сприйняття, мислення, мовлення. Тому намагайтеся проводити біля дитини вільний час, промовляйте до неї, співайте пісеньки, заколисуйте. Маля відчуває батьківську уважність, починає реагувати у відповідь – плач, посмішка, лепетання, гуління, хапання, реакція наслідування.
Пробуйте частіше викликати посмішку, звертаючись до дитини тихим, ласкавим голосом, тримаючи маля на руках, підвищуючи емоційно-зоровий зв’язок. У процесі спілкування робіть паузи, щоб дати дитині можливість відповісти, проявити ініціативу.
Криза 1 року
Дана кризова ситуація означає перехід до активної життєдіяльності малюка. Мислення, розвиток дитини набувають якісно вищого рівня. Дитяче світовідчуття, сприйняття оточення дитиною робить значний стрибок уперед. Малюк стає більш незалежним: вчиться самостійно пересуватися, дотягується до речей, розташованих вище, активно досліджує навколишній простір.
Однорічний малюк починає потроху усвідомлювати власну особистість. З’являється розуміння: мама і тато – дорослі, наділені необмеженою владою, здатні забороняти або дозволяти. Тому будь-які заборони розглядаються як прояв нелюбові, владності, перешкоди до пізнання світу. Наслідками такого сприйняття стають: істеричний настрій, відмова слухатися, нервовий плач, різкі рухи, кидання іграшками. Малюк не розуміє різниці між дозволеними речами і небезпекою чіпати заборонені предмети (гратися з проводами, пробувати іграшки на смак, підбирати сміття).
Криза наростає – спробуйте максимально отримати з неї користь. Дитину приваблюють незвідані досі явища? Купіть розвивальні ігри, пальчикові фарби, навчальні картки, розмальовки, музикальні скриньки. Створіть широкий ігровий простір. Не можна допомогти дитині криками, обмеженням свободи, ігноруванням бажань. Інакше виникає небезпека формування замкнутості, відстороненості, образи. Уникайте потакання дитячим капризам: зайві пестощі так само шкідливі, які і надмірна суворість.
Читайте дитині казки, вмикайте розвивальні аудіозаписи, влаштовуйте спільні рухливі ігри. Сприймання нової інформації працює стрімко. Займаючи маля корисними справами, мінімізуйте болісність вікового переходу.
Криза 3-річного віку
Трирічна дитина болісно сприймає будь-яке обмеження своїх дій. Причиною протесту є намір дорослого визначеним способом вплинути на на неї. Трирічний малюк вважає, що здатен самостійно приймати рішення. Активними протестами діти досягають визнання власних прав у сім’ї. Батьки постійно щось вказують, розмежовують «дозволено» – «не можна».
Дитина усвідомлює власну особистість, дитяче мовлення стає сповненим часто вживаним займенником «Я». Особистісне дорослішання охоплює розуміння себе як самостійної людини, своїх потреб, бажань. Раніше ласкавий, спокійний малюк перетворюється на капризного, впертого істерика. Спільні відвідини магазинів стають нестерпними, маленький «капризун» постійно вимагає купити іграшку чи солодощі, які йому сподобалися. В іншому випадку на батьків чекає «показовий виступ» з риданнями, криками, катанням по підлозі. Будь-які розважливі пропозиції наштовхуються на негативну відповідь. Дитина виражає незадоволення, огризається, навідріз відмовляється підкоритися волі батьків.
Рекомендована взаємодія з трирічним бешкетником охоплює такі правила:
- Побудова цілісної, конструктивної тактики взаємовідносин.
- Створення атмосфери любові, піклування, підтримки.
- Приділення дитині належної частки батьківської уваги.
- Зацікавленість захопленнями дитини.
- Знаходження компромісних рішень конфліктних ситуацій.
- Надання дитині розумного права вибору.
- Утримання від авторитарного стилю виховання, застосування покарань.
- Спокійне, розважливе пояснення дитині правил поведінки, соціальних норм у простій, доступній формі.
- Залучення дитини до активної ігрової діяльності.
- Супровід у налагоджуванні комунікативних навичок із дорослими та однолітками.
- Розвиток пізнавальних інтересів дитини шляхом розповідей, читання книг, дозвілля на природі.
Криза 7-річного віку
Вікова криза супроводжує поведінкові труднощі, що знаменують переломний період між дошкіллям і шкільним віком. Відбувається зародження соціальної орієнтації дитини. Формується самооцінка відносно соціальної ролі в довколишньому світі. Поведінкова характеристика дитини містить мову почуттів. Майбутній школяр починає розрізняти власні смуток, злість, образу, страх або радість, задоволення, гордість, хитрість. Таким чином, починається приміряння соціальних ролей, особистісних масок.
Дитина намагається маніжитися, блазнювати, кривлятися, виникає неприродність поведінки, певна театральність, зникає типова дитяча наївність, безпосередність.
Початок шкільного навчання – серйозний виклик соціальній адаптації дітей. З’являється нове оточення, необхідність постійно встановлювати нові зв’язки, відповідати вимогам, виконувати приписи. Дитина переживає сильний стрес. Аби досягти переваг у спілкуванні, копіює різні моделі поведінки дорослих та однолітків.
Семирічка починає думати аналізуючи, наводити аргументовані відповіді.
Батькам варто максимально уникати негативної реакції на кризові стани дитини. Демонструйте щиру підтримку, співпереживання. Запитуйте семирічного про його почуття, бажання, проблеми у школі. Не намагайтеся прищепити дитині норми, яких ви самі не дотримуєтесь. Діти досить тонко відчувають обман, невідповідність. Проявляйте найвищу чесність.
Сконцентруйтеся на дошкільній підготовці, навчанні, пробуйте відвідувати різні гуртки, спортивні секції, прагнучи дібрати улюблене заняття. Проте не змушуйте дитину силоміць. Цей віковий етап знову активізує допитливість, включається режим «Чомучки». Намагайтеся давати вичерпні відповіді на запитання, за необхідності заручіться підтримкою педагога. Продовжуйте приділяти дитині належну увагу.
Проявляйте терпіння, позитивне налаштування – криза залишиться непоміченою.
Криза 13-річного віку
Перехідний вік у дітей відзначається яскравими спалахами емоційної неврівноваженості, поведінкової нестабільності. Особливо гостро даний процес протікає з настанням підліткового періоду.
Спостерігається зниження продуктивності, здібностей до навчальної діяльності, творчих проявів. Обдаровані діти страждають від певного творчого регресу. Дитина виявляє здатність виконувати лише механічні, звичні дії. Відбувається перехід на незвичну, вищу сходинку інтелектуального розвитку. Розвивається нетиповий механізм мислення, який пропонує критичну оцінку дійсності. Підлітка починають хвилювати глобальні ціннісні проблеми, зростає самокритичність, самоспостережливість.
Значна частка уваги приділяється глибоким внутрішнім переживанням, пошукам сенсу власного буття. Домінує абстрактне мислення, у поведінковому плані – негативізм. Має місце психічне відторгнення звичного соціального середовища – батьків, учителів, іноді однолітків. Підліток стає агресивним, ворожим, заперечує, знецінює загальноприйняті норми поведінки, погляди, мораль. Також можливі прояви самоізоляції, відчуження, апатії.
Настає фаза статевого дозрівання, що супроводжується акселерацією, різкою зміною інтересів. На перший план виходять особистісні взаємовідносини з однолітками, часто протилежної статі. Підлітки починають створювати певні референтні групи, вважаючи загальновизнані цінності групи своїми власними. Спостерігається крах попередніх авторитетів. Дитина стає чутливою до сторонніх негативних впливів, оскільки всередині таких рухів закладена ідея бунту.
Батьки помічають холодність, відстороненість, замкнутість, грубість, іноді презирство та агресію.
Ефективний спосіб зберегти стосунки передбачає слідування наступним позиціям:
- Демократична модель поведінки, яка транслює повагу до самостійних рішень підлітка.
- Вибудовування довірливих, дружніх відносин.
- Батьківський контроль повинен мати мінімум критики, заборон; максимум – підтримки, співучасті, практичних порад.
- Співпереживання підлітковим «трагедіям» дитини, зацікавленість у її життєвих інтересах.
- Практика активного, різнобічного сімейного дозвілля.
- Щирість у спілкуванні, виконання обіцянок.
- М’яке залучення підлітка до виконання відповідальних завдань: догляду за молодшим братом/сестрою, покупками продуктів, організації свята.
- Підтримка розуміння власної значущості, заслужена похвала.
Криза 17-річного віку
Юність означає початок дорослого життя. Підліток закінчує школу – відкриваються нові горизонти для самореалізації. Юнак чи дівчина 17 років відзначаються більш-менш стабільними особистісними якостями, сформованою психікою, типом мислення. Ціннісна шкала продовжує перебувати у зоні можливих змін. Інтелектуальний розвиток безперестанку нарощує темп.
Підлітками керує невгамовний порив до підкорення вершин, показу власних талантів, досягнення нового, одначе головний рушій – бажання відокремитися від батьків, проявити незалежність. Прагнення до самостійності – природній намір підлітка, до якого спонукає соціальна ідентифікація, формування оцінки своєї особистості. Будь-яка 17-річна людина шукає докази поціновування своїх здібностей у зовнішньому світі.
Поступове дорослішання передбачає розвиток адаптаційних орієнтирів, поведінкових звичок.
Батькам варто очікувати підвищеної тривожності, нервозності від своїх майже дорослих чад. Запасіться терпінням, намагайтеся згадати власні юні роки. Підтримка сім’ї, уникнення непомірних вимог, надання дитині свободи вибору майбутньої освіти – запорука гармонійного культурно-морального розвитку, становлення впевненої, успішної особистості. Надихайте дітей на життєві досягнення.
