Чому люди ненавидять один одного? Чому вони здатні вбити вчорашьного сусіда? І що їх змушує в цьому жахливому процесі бути впевненими у своїй правоті? Сьогодні розглянемо черговий блискичуй приклад з історії 20 століття - Югославія, найпотужніша держава Балкан.
Югославія, як Королівство сербів, хораватів та словенців - держави відносно штучно створена після Першої Світової.
Чому відносно? Бо Чорногорія та Сербія, що мали до цього свіжий досвід власної державності, непогано знаходили спільну мову, мали багато спільного й розуміли необхідність єднання перед зовнішніми загрозами.
Чому штучно? Бо під одним дахом опинилися майже всі вчорашні "нетитульні народи" регіону. Ці держави були як більш західними словенцями та хорватами, так і більш східного типу босняками та косоварами. Це був неймовірний мікс традицій, мов та релігій. Навіть алфавіти були різного типу! Кирилиця на півдні та литина на півночі.
Чому з огляду на все це все ж створена? Щоб остаточно розвалити назважди імперії, що обрали неправльну сторону історії - Австро-Угорську та Османську. І дійсно, ці імперії вже близько не відновилися, кожка з цих крайн зменшилися в розмірах у декілька разів, а на уламках колшніх імперій активно розбудовувалися буферні держави.
Власне, якщо ви дочитали до цього місця, то причини розпаду достатньо очевидні вже з моменту її створення. Проте якось же ця держава проіснувала 70 років? Після Першої Світової головне було відбудувати країну, а потім проблеми не закінчилися - Велика Депресія, Друга Світова. Усе це давало змогу династії Карагеоргієвичів втримувати владу, хоча навіть у ці часи єдність майбутньої Югославії була доволі крихкою.
Ну а після Другої Світової прийшов соціалізм та Йозеф Броз Тіто. Його монументальна фігура стримували сеперативні настрої. В додаток до цього - головна ідея соціалізму, що нації не так важливі, які рівність класів - от і маємо існування максимально неоднорідної держави. Смерть Йозефа Тіто запустила процеси, яких неможливо було уникнути. До зазначених на початку причин слід додати ще 2 основні.
1. Нерівність релігійна, етнічна, національна - це все зрозуміло, але ніщо так не виступає рушієм революцій, як нерівність економічна. Більш вестернізована Північ у особі Словенії та Хорватії була значно багатшою та промислово розвиненою за аграрний південь. А там, де люди багатші - там і більші податки. На спільні витрати. Звичайно, це не подобалося хорватам та словенцям. Та й македонці з босняками, хоча були по іншу сторону, тобто найбіднішими умовно народами, також були за розділ, бо вважали причиною своїх злиднів неефективну югославську політику (можливо, вони й були праві, проте економічна прірва між країнами з роками їх незалежності тільки зросла)
2. Шовінізм керівництва Сербії. Як вишенька на торті вона - усьому причина. Сербія з початку створення як держава увібрала у себе усі соки центральної влади, і хоча на бумазі всі народи Югославії були рівні, серби були на голову рівніші за інших. До такого стану рівнішими, що коли у країні почався поцес розпаду, серби дозволили собі розв'язати криваву бійню, бо вважали Югославію власне Великою Сербію, а її території - фактично сербськими.
І почалося те, що почалося. Чи то громадянська війна вчорашніх югославів, чи то війна різних народів Балкан. Іронія тут у тому, що найрозвиненіші Словенія та Хорватія відносна легко вийшли зі складу Югославії, чим зберегли свій фундамент до подальшої інтеграції у європейську спільноту. А ось Сербія, Македонія, Косово та особливо Боснія і Герцоговина, яка у певній степені досі не є єдиною державою - усі вони зазнали шалених руйнувань та людських жертв.
І все це - з нульовим результатом. Якщо у війни хоч колись він може бути додатнім. Югославія власне розпалася, лише питання Косово ще нерозплутане повністю. Проте можно впевнено стверджувати, що розійтись народу Югославії мирно - їх поточний стан справ був значнол кращим, а до сусідів їздили би у гості, а не будували на кордонах барикади. Насильно милим не будеш.
