В XIX ст. було віднайдено бібліотеку царя Ассирії Ашшурбаніпала, що правив у VIIcт. до н. е. Археологи відшукали близько 30 тис. глиняних табличок із клинописними текстами. Ця подія відкрила шлях для вивчення історії та культури народів Месопотамії. Сьогодні в музеях світу зберігається близько 500 тис. табличок. Без цих глиняних табличок ми б знали про Месопотамію лише із текстів Старого Заповіту та праць античних вчених.
Культура XIX ст. була культурою щоденників. Завдяки ним ми бачимо внутрішній світ людей, що тоді жили. Сьогодні щоденники не пишуть. Сьогодні автори знищують невдалі версії своїх першочергових записів. В цьому – втрата того із чого починалося мислення. Ми бачимо лише завершальний етап їх роздумів.
Саме в бібліотеці Ашшурбаніпала віднайшли епос про Гільгамеша. Він був записаний близько XXI ст. до н е. Розшифрував і переклав на англійську мову цей твір Джордж Сміт.
Сьогодні вважають, що Гільгамеш був історичною постаттю. Він жив приблизно в XXVII–XXVI ст. до н.е. Гільгамеш був царемміста Урук. За переказами він був на третину людина, а на дві третини – Бог. Тут можна зустріти перегукування із Біблією.
Згідно епосу Гільгамеш був «великою людиною». Він самовпевнений і сильний правитель, що претендував на всіх жінок. Це багато кому не подобалося і з часом він почав набридати місцевим жителям Урука. Населення міста попросило богів відправити когось, хто б посперечався із Гільгамешем. І боги надіслали лісну людину Енкіду. Боги почали цивілізовувати Енкіду.
Усі глиняні таблички на яких записано Епос про Гільгамеша не містять описів здійснення ритуального культу. Але можемо припустити, що жреці відігравали дуже важливу роль. Ось така жриця і могла бути мамою Гільгамеша. Жриці були посередниками між богами і людьми. Цивілізованість Енкіду була пов‘язана зі спілкуванням із жрицею, що пояснювала йому суть цивілізації. Дорога до цивілізації – спілкування із жрицею, що в свою чергу спілкується із богами. Храмова жриця – це ключ до міста і ключ до небес, де живуть боги. Людина – живе в місті, їсть хліб, п‘є пиво та спілкується із храмовою жрицею згідно вірувань народів давньої Месопотамії.
Після спілкування із жрицею Енкіду приходить в місто Урук до Гільгамеша. Спочатку вони почали з'ясовувати між собою стосунки, боролися, а згодом випили пива і стали найкращими друзями. Вони вирішили, що будуть разом шукати пригоди. Перед нами дика людина із міста і цивілізована людина, що є дикою.
Далі Гільгамеш та Енкіду відправляються в Лівант (сучасна Сирія, Ліван, Ізраїль) – на край світу. Це східна частина Східного Середземномор‘я. Тут був кедровий ліс. Це практично сучасний Ізраїль. Кедр був потрібен для будівництва храму чи палацу.
У Біблії також згадується кедр і Лівант. Небесним батьком Гільгамеша, згідно переказів, був Шамош – бог сонця. Останній допомагає нашим героям. Спочатку вони вбивають дикого звіра Хунбабу.
Згодом Гільгамеш та Енкіду зустрічають богиню Енан – богиню військової справи і мудрості. Вона пропонує Гільгамешу взяти її заміж – той відмовляється. Після цього вона посилає бика, якого перемагають наші герої. Людина протиставляє себе Богу. Герої вбивають бика і протиставляють себе богам, гнівають їх. Після цього боги повідомляють, що хтось один із них повинен померти. Напевно, це мав би бути Енкіду. Він помирає. Гільгамеш плаче над тілом Енкіду.
Гільгамеш вперше розуміє, що таке смерть, хоча і багатьох вбивав до цього. Гільгамеш відправляється в степ, переодягається в левову шкуру і каже, що хоче повернути свого друга та зрозуміти чим насправді є смерть. І боги, щоб дати Гільгамешу розуміння, що таке смерть відправляють його на самий край світу, де живе старець Кутнапішті, який пережив потоп і живе вічно. Гільгамеш питає в нього: «Як жити вічно». Відповідь – спробуй не спати сім днів і тоді я тебе навчу як жити вічно. Але Гільгамеш засинає і це символізує, його людську природу.
Кутнапішті розповідає історію потопу. Боги його попередили про потом. Він навантажив усім живим ковчег і таким чином врятувався плаваючи 6 днів. За це Боги нагородили його і його дружину безсмертям. Подібні міфи про потом можна зустріти у багатьох народів. Це історія пов‘язана з водою.
В середині XIX ст. ця легенда стала відома широкій публіці. Це був шок, оскільки щось подібне можна було знайти в Старому Завіті. Виявилося, що біблейський міф – це всього лише певний переказ. Виявилося, що міф про Ноя пов‘язаний із стародавніми часами.
Шумери вважали, що боги створили людей, щоб ті за них копали канали. Потім люди стали надто шумними і боги наслали на них потоп, щоб трохи втихомирити. У Месопотамії батьки народжували дітей для того, щоб вони були помічниками, а не для того щоб ними милуватися.
Гільгамеш проспав сім днів і дуже розчарувався. Але Кутнапішта підказав Гільгамешу, де можна знайти рослину, що принесу йому вічну молодість. Гільгамеш відправився за цією рослиною і зірвав її. Але згодом сталося нещастя. Коли Гілгамеш заснув хитра змія з‘їла його рослину. Подібне ми бачимо і в Біблії. Після цього Гільгамеш повернувся до міста Урук. Це був його душевний цикл, який починався із міста Урук і ним же й завершився.
Всього епос про Гільгамеша записаний на 12 глиняних таблицях. В останній 12 таблиці Енкіду виявляється живим і Гільгамеш відправляє його в царство мертвих. Енкіду повертається і повідомляє, що не варто туди відправлятися бо там погано – не варто намагатися потрапити в інший світ.
В шумерській культурі Гільгамеш став покровителем кладовищ і провідником в потойбічний світ. 12 таблиць епосу показують певний цикл року. Це був природній цикл за яким і жили люди.
Загалом епос про Гільгамеша є одним із перших літературних творів нашої цивілізації. Він заклав підвалини для наступних міфів, легенд. Відлуння епосу про Гільгамеша, частково, можна відшукати також і в Біблії.
