Джерела.
Про найдавніший період розповідають археологічні джерела. Їх збереглося порівняно мало. Про період бронзи розповідають розкопки навколо Трої. Допомагають вивчати історію регіону клинописні таблички і хетські писемні пам’ятки.
Хетські тексти розшифрували на поч. XX ст. Було віднайдено Богазький великий царський архів (20 тисяч документів). Саму хетську мову розшифрував чех Фрідріх Грозний (хетське клинописне письмо).
Природні умови.
Анатолія розташовується між чорним і середземним морями. В давнину в Анатолії було багато лісів, сьогодні ж – суцільний степ. Великі річки – відсутні. Регіон населяли індоєвропейські племена. Сильну державу вдалося створити лише хетам.
Політична історія хетів.
Найдавніша цивілізація в Малій Азії виникла в її східній частині. Племінні вожді воювали за владу. У 16 ст. тому племена об’єднав Хаттусілі І. Він переніс столицю в Хаттусу та здійснив кілька військових походів. Його держава була слабкою. Проти його влади повставали навіть родичі.
Нові завоювання продовжив Мурсілі І. Він напав на Ввавилон і вивів Хеттську державу на міжнародну арену. Його вбив близький родич і держава поринула в двірцеві перевороти. Однією із причин переворотів була недосконала система престолонаслідування. Царський трон переходив до сина царської доньки. Цю традицію порушив Телепіну І в середині ІІ тис. до н. е. Від того часу трон успадковував старший син. Влада царя обмежувалася панку – рада, що складалася із родичів царя. Проте, хетів завоювали каски на півночі і держава Мітані (хурити).
В 15 ст. до н. е. нову царську династію започаткував Тутхалія І. Він розгромив Міттані але перемога була короткотривалою. Із хуритами хети воювали за рудники, що розташовувалися на кордоні їхніх держав. У цій боротьбі від хетів майже нічого не залишилося.
Новохетська держава (1400–1200 р. тому).
В 1400 р. тому хеттським царем став Суппілуліум І. Поставив собі мету – розгромити державу Мітані. І це йому вдалося. Він перетворив Мітані на маріонеткову державу, своєрідним буфером із Ассирією. Його онук Муттавалі переміг Рамзеса ІІ у битві під Кадешем.
В 1190 р. тому на хеттів напали «народи моря» і Новохеттське царство назавжди зникло з історії.
Господарське життя й суспільство хетської держави.
Основа економічного життя – с\г. Населення займалося виноградарством, садівництвом, ворощували оливкові дерева. Ірригація не використовувалася бо і так вистачало опадів для зволоження земель. Зброю і знаряддя праці виготовляли з міді і бронзи. З давніх часів було відоме залізо але його не використовували у великих масштабах. Залізне виробництво залишалося дорогим і прерогативою царського озброєння, парадної зброї тощо. Займалися і зовнішньою торгівлею.
Земля належала царям і общинам. Перший міг її роздавати за службу, а потім і відбирати.
Аристократія складалася із родичів царя та наближених – панку. Основна частина населення поділялася на ремісників, землеробів і рабів. Існували також залежні робітники, що були прикріплені до маєтків знаті. Раби поповнювалися за рахунок військовополонених (не воїнів, а звичайного населення). Рабство носило патріархальний (домашній) характер.
Сім’я хетів нагадувала вавилонську. Практикувався левірат.
У хетів важливе значення посідала цариця, що була верховною жрицею. Могла листуватися з іноземними монархами.
Міста у хетів мали право на самоврядування. Військо складалося із піхоти та загонів бойових колісниць. Іноді вимагали військової допомоги від завойованих народів. Царі особисто керували військом.
Культура хетів.
Харчувалися хлібом, сиром, молоком, медом, кашами та м’ясними чи овочевими супами. Їжу запивали вином і пивом. Із богів найбільше вшановували бога грози й війни Хатті та його хуритського колегу Тешуба. Столичним культом була дружина Хатті – богиня сонця Арінна.
ФРІГІЙСЬКЕ ЦАРСТВО
Після загибелі Хетської держави найвпливовішим стало Фригійське царство зі столицею в м. Гордіон. Фригійці проникли до Анатолії на рубежі І тис. до н. е. із Балкан. Найбільшої могутності Фригійське царство досягло у 10–8 ст. до н. е. Назва столиці пов’язана з ім’ям царя Гордія.
Гордій спочатку був простим землеробом у Фригії, але одного разу на ярмо (чи оглоблю) його воза сів орел, що був символом царської влади і доброю ознакою. Гордій вирушив до храму Зевса щоб витлумачити знак. Дорогою він зустрів юну віщунку, яка порадила принести Зевсу жертву і повідомила, що після жертвоприношення вона стане його дружиною. В цей час цар Фригії помер, не лишивши нащадків. В цей час Оракул дав пророцтво, що новий цар приїде до храму Зевса на возі. Саме тоді прибув Гордій і народ, побачивши орла на його возі, визнав Гордія царем.
Після цього Гордій заснував місто Гордіон і встановив у тамтешньому храмі Зевса віз, завдяки якому став правителем. Ярмо він прив'язав складним вузлом з кори дерну до воза. Оракул дав пророцтво про те, що хто зуміє розв'язати цей вузол, той стане володарем всієї Малої Азії. Однак, віками ніхто не міг розв'язати вузла.
У 333 році до нашої ери цар Македонії та видатний полководець Александр прибув у Гордіон. Замість пробувати розв'язати вузол, як численні його попередники, Александр розрубав його мечем. Так він виконав пророцтво і згодом дійсно завоював усю Малу Азію.
Гордій не мав дітей, тому всиновив Мідаса, котрий став царем після його смерті.
Цар Мідас (738–696 р. до н. е.)
Переміг усіх своїх конкурентів. Він поширив свою владу також на казково багату Лідію і зажив репутацію людини здатної одним дотиком перетворювати все на золото. Він був меценатом, товаришував із греками. Мідас воював із Ассирією і був змушений платити їй данину. На західних кордонах наступали мореплавці-греки, а наприкінці 7 ст. до н. е. – кіммерійці. Зазнавши поразки від кіммерійців Мідас наклав на себе руки. Фрігійське царство захопила Лідія, а через півстоліття – перси.
ЛІДІЙСЬКЕ ЦАРСТВО
Проживали на західному узбережжі Малої Азії і підкорялися Фригійському царству. Після загибелі останнього підкорили грецькі міста (грецька колонізація) і утворили власну державу зі столицею у місті Сарди. Тут правила династія Мермнадів.
Соціальна структура
Верхівку соціальної піраміди лідійського суспільства становили багаті аристократи-землевласники, військова та жрецька еліта, великі торговці (багаті, мов золота жила). До середнього прошарку населення належали вільні дрібні землевласники, пастухи, ремісники. До соціальних низів належали храмові та приватні раби тощо.
Система управління державою
Монархічну Лідійську державу очолював цар, який спирався на військо та двірцевих охоронців. Значний вплив у державі мали й так звані царські співправителі – вихідці з аристократичних родин. Можливо, в Лідії існувала й аристократична рада. Найважливіші політичні питання розглядалися на народних зборах, роль яких у міру посилення монархії зменшувалася. У лідійському суспільстві зберігалися рудименти первісно родових традицій: звичаї предків, прадавнє звичаєве право, поділ за родоплемінною ознакою тощо.
Заснував династію Мермнадів, за якої у VII—VI ст. до н. е. розквітло Лідійське царство, аристократ Гігес, який прийшов до влади унаслідок двірцевого перевороту. Гігес оволодів західними областями Анатолії (частиною Фригії та Карії, Троадою, Місією), що забезпечило країні вихід до морських проток і торговельних шляхів у Причорномор'ї. Він прилучив до своїх володінь також Колофон і Магнесію – ворота в Егейське море. Потіснивши греків, він, однак, зумів зберегти з ними добрі стосунки, задобрював впливових жерців храму в Дельфах і храму Аполлона.
Після загибелі Ассирії Лідія здійснила спробу розширити свої володіння на сході. На цьому ґрунті між нею та Мідією, яка сама претендувала на ассирійську спадщину, спалахнула війна. Примирило обидві могутні держави сонячне затемнення 28 травня 585 р. до н. е., яке сповнило їх містичним страхом. Кордоном між Лідією та Мідією було визнано річку Галіс. Щоб зміцнити стосунки між обома країнами, мідійський царевич Астіаг одружився з лідійською принцесою. Лідія остаточно звільнила Анатолію від кіммерійців.
Найвагоміших успіхів на міжнародній арені Лідія досягла в середині VI ст. до н. е., за царювання свого останнього володаря Креза, ім'я якого стало символом багатства. Крез перетворив багаті анатолійські міста греків на своїх данників.
У середині VI ст. до н. е. на політичному обрії Передньої Азії з'явилася нова зірка першої величини – Персія. Керез відразу ж заходився шукати союзників проти неї. Однак політична доля відвернулася від нього. В бою з перськими військами лідійці зазнали поразки.
Перський володар Кір II Великий оволодів Сардами й полонив Креза. Відбулася ця катастрофа в 547 р. до н. е. Ще вчора могутня Лідія втратила свою незалежність, стала однією з сатрапій Перської держави.
