Ми всі хочемо для своїх дітей лише найкращого. І, зазвичай, якщо у вас дитина з інклюзією, то ви прикладаєте ще більше зусиль для її навчання.
Гіперактивність, аутизм чи інші особливості розвитку дитини, мають різні рівні тяжкості, а також, зазвичай, ідуть з іншим спектром ускладнень. І в моменті досягнення шкільного віку перед батьками постає запитання: займатись з дитиною на індивідуальному навчанні чи ризикнути, і відправити дитину до школи.
Я маю досвід двомісячного супроводу дитини з гіперактивністю, як під час підготовки до школи, себто, індивідуального навчання, так і під час перебування в школі. Тому, я акцентуватиму на проблемах саме цього спектру, проте, можливо, цей досвід допоможе і іншим дітям.
Мій досвід з дитиною віку початкової школи, розпочався з адаптаційного періоду, тобто, індивідуального навчання. Якщо ви тьютор, то вам важливо знати про цей етап, якщо ж, ви хтось з батьків, то ви вже пройшли цей час. На цьому етапі, дитина починає привикати до вас, а ви – до дитини. Цей період, на мою думку, триває від двох тижні до місяця. Вихованець, у різний спосіб випробовує вас діями, які в майбутньому, можуть бути йому як властиві, так і ні. Загалом, в Україні ще дуже мало досліджена як гіперактивність, так і решта інклюзій. Тому, простих відповідей на складні запитання не буде.
Але, вже на цьому етапі, вам варто розпочати навчальний процес з дитиною. У моєму випадку, ми займались прописами, читанням, вивченням цифр, запам’ятовуванням поодиноких англійських слів та вивченням віршів. У роботі, нам варто було акцентувати увагу на письмових вправах, оскільки, у цих дітей гірше розвинута моторика рук. І якщо, в дошкільний період, ознаки гіперактивності були малопомітними, то в час підготовки до школи, стали виходити на поверхню, адже потребували послідовності та концентрації уваги.
Наступним періодом є становлення звичного процесу навчання. Найкраще, коли ви як тьютор, чи як один з батьків, зможете провести цей період вдома. В цей час випробування вас дитиною поступово припиняється і розпочинається час закріплення здобутих досягнень та шліфування недоліків. Пам’ятайте: вам тяжко буде добитись стабільності та високих результатів у всіх завданнях, та варто, в першу чершу, відпрацювати механізми поведінки та вдосконалення навичок: загальний розвиток дрібної моторики рук та загальної – цілого тіла, розвиток терпеливості під час навчання, загальної уваги до ваших вказівок. Розвиток цих навичок є важливим при будь-якій інклюзії. Ще один важливий момент: не застосовуйте надмірної агресії проти дитини, і що беззаперечно важливо, не карайте дитину в емоційно-неспокійному стані. Покарання, не повинно психологічно зранити дитину, але, дати зрозуміти, що вона порушила поставлені рамки.
Тепер переходимо до найтяжчого періоду – перехід від індивідуального навчання до школи. Якщо всі попередні навички, ви змогли б передати вдома, то школа дасть один незамінний елемент – соціалізацію. На цьому етапі дитина «здаватиме тест» на можливість комунікувати з вчителями, однолітками та старшими дітьми. Як ви розумієте, діти з інклюзією, мають значно більшу прив’язаність до батьків за звичайних дітей, то відповідно, вони будуть передавати перебільшену копію взаємовідносин вдома. Наприклад, якщо ви привітно ставитесь до усіх людей, що до вас приходять, то дитина не буде боятись комунікувати школі. Але, навіть, якщо вдома у вас ідеальні взаємовідносини, це не страхує від агресії дитини з гіперактивністю в школі. Тому, роль тьютора в перший рік навчання буде вирішальною.
Але, незважаючи на всі труднощі, які чекають на дитину з інклюзивністю в школі, не забирайте їй можливості перебувати в соціумі. Повірте, що в неї залишаться деякі особливості назавжди, проте, більшість цих людей, в майбутньому, нормально живуть у суспільстві, часом, перевершуючи досягнення звичайних людей.
