Відомий німецький філософ Іммануїл Кант запровадив термін «світогляд» , вбачаючи в ньому цінне єство людської свідомості.
Існує кілька критеріїв класифікації світогляду. За критерієм загальності можна вирізнити такі світогляди: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський та ін. Проте як особистістю, так і без особистостей не може існувати жодна світоглядна система. За ступенем історичного розвитку виокремлюють античний, середньовічний і т.д. світогляди, а за ступенем теоретичної “зрілості” – життєво-практичний і теоретичний.
Протягом історії людської цивілізації сформувалися такі типи світогляду: міфологічний, релігійний та філософський.
Міфологічний світогляд – це тип світогляду, який передбачає не чітке розмежування суб’єкта та об’єкта ( людини та всесвіту). Міфологічний світогляд був притаманний людям давнини, але його риси збереглися і у сучасному світі. Прикладом цього твердження можуть слугувати звертання людей до ворожок, здійснення ритуалів та популяризація «містичний сил» шляхом використання телебачення та Інтернету.
Антропологи доводять, що первісні люди жили у власних мріях та фантазіях, вважаючи власні сни – віщими або втіленням реальності, а фантазії чи страхи дійством природи чи духів. Таким чином, у міфи вірити не можливо, але жити – так.
Ми можемо спостерігати, що первісні люди вірили в міфологічну будову та структуру світу з огляду на дефіцит знань та умінь, що є нормальним явищем, адже наука тоді існувала лише у вигляді власних спостережень. Чому ж нині люди вірять у міфи та дива? На мою думку, відповідь на це питання має психологія, яка пояснює це явище як вияв інфантильності : людина не має бажання самостійно нести відповідальність за свої вчинки та самостійно будувати своє життя, натомість, покладає відповідальність на вищі сили, духів та «відьом».
Релігійним світогляд , на відміну від міфологічного, розрізняє суб’єкт та об’єкт, який ґрунтується на вірі, прийнятті тих чи інших тверджень без сумнівів та доказів. Однак, на відміну від релігійного світогляду, філософія базується на сумніві. Мислитель Олдос Гакслі стверджував, що «філософія – це відшукування сумнівних причин у тому, що ми віримо інстинктивно». Рене Декарт головним методом філософського пізнання вважав «універсальний сумнів».
Моя думка стосовно релігійного світобачення базується на вчинках людини: особи, які вірять , не шкодячи іншим не повинні розглядатися з негативної точки зору. Думаю, варто пам’ятати про субординацію та толерантність стосовно вибору кожної людини. Однак, ми повинні не забувати історію та пам’ятати, що церква та концепт релігії загалом був створений заради утримання людей під контролем влади чи пазурів церкви, утримуючи народ від дій, які ,можливо, й не були гріховними, але не влаштовували панівне суспільство.
Науковий світогляд не покладається на віру чи будь-яке твердження необґрунтоване твердження, натомість, прагне перевіряти кожен концепт. Однак, не варто поєднувати науковий світогляд та філософію в одне ціле з огляду на низку відмінностей між ними:
1. У науковому світогляду участь бере лише розум, а у філософуванні усе людське єство.
2. Наукова істина – це істина тимчасова.
3. Мова, якою висловлюються науковці більш різноманітна, ніж мова науковців.
4. Способів пізнання істини у філософії набагато більше, ніж у науці.
5. Наука прагне до знань, а філософія - ще й до мудрості.
Отже, філософський світогляд чітко розрізняє суб’єкт та об’єкт , людину та світ та є критичним осмисленням дійсності всім людським єством. Як ми бачимо, всі типи світоглядів завжди знаходяться на екваторі сварок та непорозумінь. На мою думку, це чудово! Лише під час дискусії народжується істина, тому, можливо, наукова теорія колись почне бачити не тільки розумом, а міфологічний та релігійний світогляд матиме право жити завдяки науковим доказам їхнього існування.
